Юрій Станіславович Митрофаненко - Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша

Олександр Михайлович Белінкович, на той час займав провідне місце у харківських революційних колах завдяки успішній експропріацїї приміщення газети «Южный край» на потреби новоствореного Народного Секретаріату. Треба зауважити, що бойові маневри червоногвардійців та їхніх супротивників обмежувалися залізничними шляхами сполучення.

Яскравим прикладом «ешелонної війни» у безпосередній близькості від Новогеоргіївська можуть слугувати оперативні маневри військ О. Бєлінковича та П. Єгорова, пов'язані зі встановленням більшовицької влади в Кременчуці. Зайнявши 11 (24 за н. ст.) січня 1918 р. цей населений пункт, більшовицькі панцирники рушили на Крюків, Павлиш, Лікарівку. Кінну розвідку під час рейду проводив 3-й курінь червоних козаків під проводом Р. Сіверса (молодшого). 15 (28 за н. ст.) січня війська Белінковича увійшли до Єлисаветграда.

Як відбувалася зміна влади в іншому повітовому містечку Олександрія, дослідив краєзнавець Віктор Голобородько. Йому вдалося віднайти у Державному архіві Кіровоградської області особовому фонді Анатолія Кохана (фонд 7145), який і досі недостатньо опрацьований дослідниками. Більшовик Троцюк згадував: «У приміщенні земської управи (нині приміщення міськвиконкому), ми зустрілись з головою земської управи Пищевичем, під тиском більшовиків Пищевич змушений був погодитись на скликання повітового з'їзду. В кінці січня 1918 року на повітовий з'їзд приїхали з Нової Праги більшовики — Павло Козинець, Петро Несмачний, Феофан Рашевський, Яків Єгоров і я.

Ознайомившись з питаннями, які вносились на повітовий з'їзд Пищевичем і йому подібними, ми, разом з селянами на короткій нараді відпрацювали власний порядок денний з двома питаннями:

1. Кому повинна належати влада?

2. Вибори повітової ради.

До президії зібрання були обрані більшовики... Коли почались виступи, представники місцевої буржуазії і особливо Пищевич переконались, що більшість учасників з'їзду підтримують більшовиків, намагались саботувати прийняття правильного рішення. Вони кричали, свистіли, грюкали. Тоді Пищевич, як заколотник, перший був взятий за шиворот і виведений з приміщення...Щоб попередити будь-яку провокацію, більшовики викликали в Олександрію зі Знам'янки озброєну кулеметами команду, яка незабаром прибула на паротязі.

Учасники з'їзду після коротких виступів одноголосно прийняли резолюцію про перехід всієї влади в Олександрії і Олександрійському повіті до рук Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів».

Документальних свідчень тієї епохи практично не залишилось. Є невеликий корпус документів, розпорошений по різноманітних архівах, а спогади очевидців часто не збігаються, з'являються нові і зникають інші прізвища. Імовірно, це пов'язано із бажанням вказати на свою «історичну місію» і зменшити вплив інших.

Звертаючись до інших спогадів, наприклад більшовика Іллі Тарнапольського, влітку 1917 року було засновано ініціативну групу для створення більшовицької організації, до складу якої ввійшли Т. Воробйов, Г. Грузинський, К. Кошовий, А. Шнейдеров. Активісткою цієї робочої групи стала Софія Тарнапольська, яка за допомогою якогось збройного загону з Кременчука арештовувала, як вона вважала, контрреволюціонерів, керувала конфіскацією цінностей у «буржуазії» і захопленням Держбанку і казначейства в Олександрії.

В офіційній версії подій встановлення радянсько-більшовицької влади відбулось 16 лютого 1918 року на повітовому з'їзді Рад. Група більшовиків стала бойовою одиницею партії: Онисим Воробйов, Тимофій Воробйов, Федір Нетреба, Кирило Кошовий, Григорій Грузинський, Софія Тарнапольська, Абрам Шнейдеров, мовляв, змусили ухвалити рішення про встановлення влади більшовиків. Це відбувалось за рахунок «розгрому» меншовиків та есерів. Головою виконкому обрано Єрмака.

На військово-політичну ситуацію в Олександрійському повіті впливали події в Полтавській губернії, зокрема в Кременчуці. Звідти для більшовиків виникла серйозна загроза. Створений ними в Кременчуці більшовицький революційний комітет (ревком) був розігнаний 20 січня (2 лютого) солдатами так званого «Полку Свободи». Це стихійно зорганізоване збройне формування складалося із колишніх військовослужбовців 35-го Брянського й 36-го Орловського полків колишньої російської армії. Під час бойових дій вони проходили строкову службу на Румунському фронті. Після розвалу армії, під впливом національно налаштованого офіцерства кілька сотень вояків — уродженців Кременчуцького повіту вирушили у антибільшовицький рейд на батьківщину. Втрата важливого транспортного вузла, яким був Кременчук, спонукала головкома В. Антонова-Овсієнка до створення потужного угруповання з кронштадтських матросів та полтавських робітників з метою здійснення лобової атаки. Для нанесення удару по заколотниках з боку Олександрії було терміново відкликано загони катеринославських червоногвардійців та чорноморських моряків під проводом П. Єгорова та А. Полупанова, які на той час занурилися вглиб повіту і розташовувалися поблизу станції Користівка (Косівська волость). Обопільним ударом з двох боків фронтовики були розгромлені і зрештою капітулювали 26 січня (8 лютого).

В межах Косівської та Павлиської волостей Олександрійського повіту більшовицький контроль над залізничними вузлами встановлювали бійці «Крюківського ударного загону по боротьбі з контреволюцією» на чолі з етнічним кавказцем, 17-річним Симоном Текнеджанцом. Його ім'я стало широко відомим після вдалого роззброєння військового козацького ешелону. 4 січня 1918 року «летючий» розвідувальний підрозділ загону під орудою І. Січного зайняв Бурти, Павлиш та Лікарівку.

На відміну від індустріальних центрів (Херсон, Єлисаветград), морських портів (Одеса) чи вузлових залізничних станцій (Знам'янка), міста, подібні до Новогеоргіївська, лишалися поза колом першочергових інтересів сил вторгнення. Симптоми загальної політичної апатії спостерігалися під час проведення виборів до Українських Установчих Зборів 7-9 січня 1918 року. Репортер газети «Голос Юга» вимушений був констатувати: «Выборы проходят чрезвычайно вяло. Население не обнаруживает интереса к выборам и у избирательных урн пустота...»

За браком архівних даних дату проголошення на території Ново-георгіївської волості радянської влади у більшовицькому варіанті можна визначити орієнтовно між 16 (29 за н. ст.) та 30 (12 лютого за н. ст.) січня 1918 року. Швидким захопленням влади над містом новогеоргіївські більшовики зобов'язані Січневому повстанню київських пролетарів, на придушення якого було відправлено щойно створений із залишків 8-го запасного кавалерійського полку добровольчий полк «Вільна Україна». Тим самим у вирішальний момент місцева Українська рада позбавлялася своєї єдиної опори. Щоправда, безпосередньої участі у вуличних боях солдати полку не брали. Наприкінці січня 1918 року в лавах цієї військової частини лишилося тільки троє військовослужбовців (із 300). Розпуск міської ради без ускладнень провели бійці доморослої Червоної Гвардії на чолі з Семеном Варшавським. Запроваджені на місцевому рівні якісно нові адміністративні органи (ревкоми) швидко витіснили започатковані Тимчасовим урядом волосні земства, вади яких знайшли відображення у полемічному нарисі одного з дописувачів єлисаветградської газети «Голос Юга». Уривок подається мовою оригіналу:

ВОЛОСТНОЕ ЗЕМСТВО И НАРОД