Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

ті — від місяця й вітру — борги[55], Ви, ображена діво і отроче, долею битий.

«Все це правильно, — подумав Баоюй, прочитавши напис. — Тільки не зовсім зрозуміло, що значить „нової жаги не відбуто, як чуттів не прожито“ і „ті — від місяця й вітру — борги“. Треба подумати».

Поринувши у свої думки, Баоюй і не відчув, що душу його переповнює якась чарівна сила.

Коли ввійшли у двоярусні ворота, перед очима Баоюя постали палати, які височіли праворуч і ліворуч, на кожній — дошка з горизонтальними й вертикальними написами... З першого погляду їх неможливо було прочитати, лише деякі Баоюй розібрав: «Палата безрозсудних потягів», «Палата затаєних образ», «Палата ранкових стогонів», «Палата вечірніх ридань», «Палата весняних хвилювань», «Палата осінньої скорботи».

— Насмілюся потурбувати вас, божественна діво, — звернувся Баоюй до феї. — Чи не можна нам з вами пройтися по цих палатах?

— У цих палатах зберігаються книги доль усіх дівчат Піднебесної, — відповідала Цзінхуань, — і тобі, простому смертному, не годиться про все це знати до часу.

Але Баоюй продовжував упрохувати фею.

— Добре, нехай буде по-твоєму, — погодилася нарешті Цзінхуань.

Не приховуючи радості, Баоюй прочитав напис над входом «Палата нещасних доль» і два парні вертикальні написи з боків:

Сум осені та весняна печаль, — причина в чому, джерело їх де? Розрадна квітко, місяця лице, — хто ще в полоні вашої краси?

Баоюй сумно зітхнув. У залі, куди вони ввійшли, стояло близько десятка величезних опечатаних шаф, і на кожній — ярлик із назвою провінції. «А де ж шафа моєї провінції?» — подумав Баоюй і тут помітив ярлик з таким написом: «Головна книга доль дванадцяти головних шпильок із Цзіньліна».

— Що це значить? — запитав Баоюй у феї.

— Це значить, — відповіла фея, — що тут записано долі дванадцяти найшляхетніших дівчат твоєї провінції. Тому й сказано «Головна книга».

— Я чув, що Цзіньлін дуже велике місто, — зауважив Баоюй, — чому ж тут говориться всього про дванадцять дівчат? Адже тільки в нашій родині разом зі служницями їх набереться кілька сотень.

— Звичайно, у всій провінції дівчат багато, — всміхнулася Цзінхуань, — але тут записані найчудовіші, у двох сусідніх шафах — гірші, а інші, нічим не примітні, взагалі не внесені до книг.

На одній із шаф, про які говорила фея, і справді було написано: «Додаткова книга до доль дванадцяти головних шпильок із Цзіньліна», а на іншій: «Друга додаткова книга до доль дванадцяти головних шпильок із Цзіньліна». Баоюй відчинив дверцята другої шафи, навмання взяв із полиці книгу, розкрив. На першій сторінці зображено чи то людину, чи то пейзаж — хмари й каламутна імла, — розібрати неможливо, ніби туш розпливлася. Вірша під малюнком Баоюй також не зрозумів.

Не просто стріти місяць у негоду, Куди простіше хмарам розійтись. Хай серце нас несе до небозводу, Та тягне плоть невідворотно вниз, Душі неперевершеність, відвага лиш ремство викликають чи каприз...[56] Сягнути довголіття допоможе на юність наклеп часом із кутка, — Юнак шляхетний має мрію гожу