Марина Кічка - Вона

впадати в дрімоту, але раптом рев перевертня привів її до тями. Сонце ледь торкалось його декількома промінцями. Перевертень вигинався і було таке враження, ніби йому дуже боляче. Здається вона почула тріск кісток. Але Марі ще боялась його відпустити. Звіриний рев почав змішуватись із людськими криками. Риси звіра почали плавно перетворюватися на людські. Слава Богу, усе це тривало менше хвилини, бо спостерігати за цим було неймовірно тяжко.

І ось перед Марі виявився хлопець, прикутий ланцюгом до дерева. Здається він втратив свідомість чи то від болю, чи то від шоку і Марі скористалась цим, щоб відкрити замок і зняти ланцюг із хлопця. Вона кинула ланцюг на траву, присіла навпроти хлопця поплескала по щокам. Хлопець, не відразу, але почав приходити до тями. З переляку він хотів відсахнутись назад, але дерево його спинило. Він був абсолютно спантеличений і не розумів, що відбувається. Марі почала спокійно і тихо.

— Заспокойся. Ти розумієш, що з тобою? — Марі своєю рукою привернула його обличчя до свого. Хлопець ще й досі просто смикався, а очі його бігали навсібіч. — Ти розумієш, що з тобою відбувається?

— Так, — розгублено сказав хлопець.

— Як тебе звуть? — Марі не опускала руки. — Ей, як тебе звуть?

— Сергій, — він ніби щойно побачив перед собою дівчину і раптом зрозумів, що абсолютно голий. Його щоки почервоніли і він почав руками прикривати своє чоловіче тіло.

— Не хвилюйся, — Марі повільно встала і пішла до рюкзака. Швидко дістала з нього свої спортивні штани і подала йому. — Тримай, все ж краще ніж сидіти голим посеред парку))), — Марі лагідно посміхнулась хлопцю.

Він на мить завагався, а тоді взяв штани. Марі відвернулась, щоб він міг спокійно одягнутись.

Коли Марі повернулась, то перед нею стояв досить високий, спортивної статури хлопець. Навіть якби він не перетворився на звіра, з ним було б складно впоратись. Сергій, прийшовши до тями, розправив плечі і тримався досить впевнено. Марі помітила, що він досить милий і посміхнулась про себе, адже, ще хвилину тому він сидів перед нею голий. Від того розгубленого хлопця не залишилось і сліду. Але все ж він був дуже засмучений.

— Марі, — Марі простягла руку щоб привітатись.

— Сергій, — ще раз повторив хлопець і потиснув їй руку.

— І так, Сергію, — Марі сіла на траву і показала кивком, щоб хлопець сів поруч. Давай вирішимо, що нам робити далі? І чому я маю не вбивати тебе? — Марі так спокійно це сказала. А потім рішуче подивилась на нього.

— Краще вбий! — не менш рішуче випалив Сергій. Він опустив голову до колін і обхопив її руками. — Хіба ти не бачиш, що я чудовисько?

— Ні! Тому й хочу знайти інший вихід. Вихід завжди є! Ей), — вона підбадьорливо посміхнулась до Сергія. — Давно це з тобою відбувається? Як це трапилось?

Сергій спочатку завагався. Чи то він не хотів згадувати тих подій, чи то не довіряв Марі, але все ж почав говорити.

— Це друге затемнення. Це почалось після полювання, на якому на нас з батьком напав вовк. Ми тоді дуже здивувались, адже вовки зазвичай до людей не наближаються. З батьком усе добре, — відразу додав Сергій. — А на мене вовк встиг наскочити і подерти. Батько вистрелив у нього але він утік. Мені ніби не дуже перепало, лише декілька подряпин. Але відразу по приїзді додому мені стало зле, декілька днів лихоманило. Мені навіть робили вакцинацію проти сказу, — він іронічно посміхнувся. — Але, як бачиш, усе даремно).

— Ти кажеш друге перетворення? — Марі занепокоїлась. — При першому повному місяці ти когось скривдив??? — Марі схвильовано поглянула на Сергія.

— Ні, —відповів Сергій, поглянувши на Марі і сподіваючись, що в його очах вона побачить, що це правда. — Я на це сподіваюсь, напевно, що ні. Зазвичай хоч і туманно, але я пам’ятаю, що зі мною відбувається. А цього разу спеціально приїхав сюди. Тут жила моя бабуся. Тепер дім порожній. Ми сюди рідко навідуємося. Але ж я ледь не вбив того бідолаху. Тебе ледь не вбив, — він поглянув на Марі і побачив у неї на скулі подряпину. — Це я? — схвильовано запитав Сергій і ледь доторкнувся до подряпини.

— Не переймайся. Ні не ти. Це дрібниці, — Марі відвела від нього обличчя. — Давай подумаємо, що нам робити далі?

— Я навіть уявлення не маю, що робити далі!!! Краще ти б вбила мене, — раптом Сергій схаменувся. — А чому це ти мала мене вбити?

— Розумієш, я теж не така як усі), — Марі ледь помітно посміхнулась. — І як і ти декілька років тому була розгубленою і мені здавалось, що виходу не має. Але час минув, і я тут). Уже не така розгублена. Я прийняла те, ким я є.

— Ти теж кидаєшся на людей і хочеш їх роздерти?

— Ні). Я слідкую за такими як ти, щоб ви особливо не розходились).

— А якщо розходимось, ти вбиваєш, — не запитав, а стверджено промовив Сергій.

— Так. Але не у твоєму випадку). Я все ж хочу спробувати допомогти тобі, — Марі подивилась на Сергія. — Давай подумаємо, що можна із цим усім зробити… Батьки знають, що з тобою трапилось?

— У мене тільки батько. Він не знає.

— Ти мусиш сказати йому!

— Що? Як ти це уявляєш? — Сергій не вірив своїм вухам. — Оце так вихід!!!

— Ну я це уявляю так… — Марі суворо поглянула на Сергія, щоб він зрозумів серйозність всього що відбувається. — Ти кажеш батьку. І він або тебе приймає і допомагає тобі справитись із цією бідою, або не приймає, і ми будемо думати далі як справлятись із цією бідою. Зрозумів?

— Батько мені навіть не повірить.

— Повірить, коли прийде час. Це гарна ідея, він би тобі допомагав переживати ці декілька днів, щоб ти нікого не міг убити, а решту місяця живи собі як нормальна людина.

— Ти хоч розумієш про що ти говориш? Як нормальна людина??? Друзям не розкажеш. А відносини як будувати?