Джаред Мейсон Даймонд - Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

Але японці швидко «спорудили огорожу», що відділяла традиційні риси, які підлягали збереженню, від тих, які, на думку реформаторів, потребували змін. Поряд із сильним бажанням змін існувало не менш сильне бажання залишити традиційне, тож деякі зміни довелося подавати як начебто повернення до «винайдених традицій», щоб зробити ці зміни прийнятними для широкого загалу. Таке співіснування радикальних змін із консервативним збереженням старого є демонстрацією чинника загальнонаціональної гнучкості залежно від конкретної ситуації (чинник 10).

Наряду з цінністю закордонних зразків, Японія доби Мейдзі ілюструє цінність закордонної допомоги (чинник 4). Як один із численних прикладів можна навести той факт, що британський торговець з Нагасакі Томас Гловер іще в 1864 році послав вчитися до Англії групу з 19 осіб із князівства Сацума; багато європейців та американців розміщували в своїх помешканнях японських гостей для тривалого проживання; можна згадати про німецьких радників Альберта Моссе та Германа Реслера, які приїхали до Японії в 1886 році, щоб допомогти Іто Хіробумі писати конституцію Японії, а також про перший японський ударний крейсер «Конго», який був збудований на британській верфі компанії «Вікерс» і згодом послужив взірцем для ударних крейсерів «Харуна», «Хіеї» та «Кірісіма», споруджених в Японії.

Японія доби Мейдзі та Японія нинішня є зразком сильної національної ідентичності (чинник 6). Японці та їхні лідери вважали свою країну унікальною, кращою за інші країни й такою, що стоїть осібно від решти світу. Це загальне переконання дало японцям змогу перетерпіти стресові ситуації доби Мейдзі; інколи у них бували розбіжності щодо найкращих способів забезпечити Японії надійне майбутнє, але вони ніколи не ставили під сумнів цінність власної країни.

Японія Мейдзі уособлює терплячість, бажання толерувати початкову поразку і наполегливість в пошуку ефективного способу подолання кризи (чинник 9). Першою реакцією Японії на погрози іноземців у 1850-х та 1860-х роках було бажання не впускати їх до себе, а потім, після того як їх довелося впустити до певних японських портів, визначених угодою, — бажання вигнати їх знову. Але поступово з'ясувалося і було визнано японським урядом бакуфу, представниками сісе та лідерами Мейдзі, що такий підхід не спрацьовує і що потрібен новий підхід: відкрити Японію для Заходу, навчитися в Заходу і таким чином посилити країну. Так само лідерам Мейдзі знадобилися роки для створення правових кодексів, загальнонаціональної системи освіти та конституції, і цей процес супроводжувався розглядом різноманітних проектів, експериментуванням та змінами. В кожній із цих трьох сфер уряд Мейдзі спершу випробовував одну або більше іноземних моделей, відкидав їх як несумісні з японською специфікою і насамкінець зупинявся на якійсь іншій західній моделі: наприклад, кодекс цивільного права починався як проекти, на які вплинули французький та британський досвід, а в його кінцевому варіанті було взято за основу досвід німецький.

Засадничі цінності, які перегляду не підлягали (чинник 11), об'єднали японців у їхньому бажанні піти на певні жертви. Однією з основних серед цих цінностей була вірність імператору. Особливо промовисто країна продемонструвала її наприкінці Другої світової війни, коли Сполучені Штати висунули Японії вимогу беззастережної капітуляції. Навіть після двох атомних бомб, перебуваючи в безнадійній воєнній ситуації, Японія все одно наполягала на одній умові: «щоб у зазначеній декларації [про капітуляцію] не йшлося про жодну вимогу, яка ставила б під сумнів прерогативи Його Величності як суверенного правителя». Без прийняття такої умови Японія готова була чинити опір вторгненню на свою територію, яким погрожували їй Сполучені Штати. Сила японських засадничих цінностей була продемонстрована під час Другої світової також готовністю великої кількості японських військових вчинити самогубство, яка значно переважала подібну готовність серед військових будь-якої іншої сучасної країни. Найбільш відомими в цьому відношенні були пілоти-камікадзе на звичайних літаках та пілоти-бака на планерах з ракетним двигуном, які скеровували свої начинені вибухівкою машини на ворожі військові кораблі, а також моряки-смертники на пілотованих торпедах, що запускалися з японських кораблів для ураження військових кораблів супротивника. Ці високотехнологічні смертоносні засоби, керовані камікадзе, пілотами-бака та моряками-смертниками, з'явилися лише під кінець Другої світової війни, а до того протягом кількох років траплялися, так би мовити, «низькотехнологічні» способи самогубства, коли японські солдати, вдаючи, що здаються в полон, підривали себе ручними гранатами, щоби вбити і себе, і своїх ворогів. Усі ці форми самогубства служили безпосередній меті — знищенню ворожої живої сили. Окрім того, японські солдати й офіцери, що зазнали поразки в бою, як правило, вбивали себе, не вбиваючи при цьому ворогів, суто з поваги до вкоріненого принципу «ми не здаємося». Наприклад, із 2571 військових з елітного японського підрозділу, який захищав атол Тарава в листопаді 1943 року від американських військ, що на ньому висадилися, 2563 загинули, причому багато з них вчинили самогубство, а в полон потрапили тільки восьмеро.

Японія, як острівний архіпелаг без сухопутних кордонів, перебуває у відносно сприятливому становищі в тому, що стосується геополітичних обмежень (чинник 12) порівняно з такими країнами, як Фінляндія та Німеччина, які мають сухопутні кордони з іншими країнами. В попередньому розділі ми переконалися, що довгий кордон Фінляндії з Росією є для першої країни фундаментальною проблемою. В розділі 6 ми побачимо, що сухопутні кордони з потужними сусідами відігравали важливу роль і в німецькій історії. Однак інші потужні країни все одно були проблемою для Японії часів Токугави та Мейдзі, навіть попри те, що ці країни розташовані за півсвіту від Японії, відділені від неї океанами. Починаючи з XIX століття — а в сучасному світі ще більшою мірою, — технологія розмиває геополітичні обмеження, але не усуває їх повністю.

-

Давайте завершимо наше обговорення Японії доби Мейдзі, визначивши її місце щодо чотирьох запитань, що постають в результаті загальнонаціональних криз, але не мають стосунку до криз особистісних: революція чи еволюція, лідери, конфлікти між групами та їх примирення, а також наявність чи відсутність спільного бачення.

Загальнонаціональні кризи можуть набувати форм насильницької революції (Чилі 1973 року, Індонезія 1965 року) або мирної еволюції (повоєнна Австралія). Японія доби Мейдзі перебуває посередині, але ближче до еволюційного краю цього континууму. З сьогунатом було покінчено З січня 1868 року в результаті майже безкровного перевороту. Після цього деякі прихильники сьогуна, але не сам сьогун, чинили опір і зазнали остаточної поразки в громадянській війні, яка тривала півтора роки. Але та громадянська війна в процентному відношенні спричинила меншу кількість жертв, аніж переворот і контрпереворот в Індонезії 1965 року, Чилійський переворот 1973 року та його наслідки, а також фінська громадянська війна 1918 року.

В Японії не було лідера, який домінував би під час доби Мейдзі такою мірою, якою залишили свій особистий відбиток Гітлер,