Валентин Терлецький - В.І.Н. (Вибору іншого немає)

Слухаючи колегу, Шульц усвідомив, що туманно пригадує події останніх днів, і, зокрема, те, чому Сашпаш робить йому поступку. Від спроб згадати вчорашній день у нього неймовірно розболілася голова, і він сказав про це Галі.

«Гаразд, не напружуйся, ще встигнеш обміркувати це. Краще поїж ось фруктів — це я вже від себе тобі купила», — і Галя поклала на тумбочку біля ліжка величезний пакет з яблуками, бананами, ківі та мандаринами. Глянувши на телефон, вона підвелася і на прощання потиснула колезі руку, — «Швидше повертайся до роботи. Схоже, твої матеріали все-таки зачепили народ. Дзвінки до нас не припиняються ні на хвилину. Усі питають тебе і бажають висловити своє бачення ситуації з Його зникненням. Наклад журналу доведеться збільшувати вже цього тижня — твої статті позитивно вплинули на попит. Так що, як вийдеш, можеш вимагати у Сашпаша премію!»

Галя пішла, ще раз посміхнувшись йому у дверях, і Шульц залишився наодинці зі своїми думками. Проте довго побути на самоті йому не дали. Коли надворі почало сутеніти, двері у палату обережно прочинилися, і з-за них спочатку вигулькнуло чиєсь обличчя, риси якого Шульц не міг добре розгледіти через сутінки і важку голову, а потім і весь гість, ніби тінь, безшумно просочився до кімнати і легкою ходою в два кроки опинився біля ліжка. Це був худорлявий низенький чоловічок років за п’ятдесят — збуджений, засмиканий і весь якийсь тривожний.

Приклавши палець до вуст, чоловік зробив знак не шуміти і залякано обдивився кімнату, зупинивши каламутний погляд збляклих водянистих очей на другому порожньому ліжку. Врешті, пересвідчившись, що їх більше ніхто не чує, гість тихо проговорив:

«Я знаю, чому ви тут! Це ви мудро і правильно вчинили, сховавшись у лікарні. Молодець!», — чоловічок беззвучно розсміявся, закинувши назад коротко стрижену сиву голову, але відразу схаменувся і спохмурнів, — «Але не думайте, що вони не зможуть дістатися до вас тут. Усе-таки це не закрита і не секретна лікарня, а звичайна. Тому довго переховуватися ви тут не зможете».

«Хто ви такий?», — вперше за весь час перебування у палаті дядька вичавив з себе Шульц.

«Наразі це не важливо. Важливо інше — хто ВИ такий! Я це знаю, але і вони дуже скоро дізнаються правду, і тоді почнуть вас розшукувати. І якщо ви не втечете ще далі, вони неодмінно вас дістануть!»

«Хто це — вони?»

«Вони! Ви прекрасно знаєте, кого я маю на увазі, але я все розумію — насамперед конспірація. Ваша правда — навіть мені за таких умов не можна довіряти. Та й узагалі — нікому не можна довіряти, навіть самому собі!»

«Хто ви такий, я ще раз питаю?», — Шульц, пересилюючи слабкість, піднявся на ліжку.

«Тихіше, нас можуть почути, і тоді все буде зіпсовано!», — чоловічок боязливо озирнувся на двері і стишив голос, — «Як довго ви думаєте приховувати правду? Коли ви збираєтеся відкритися?»

«Що?! Я вас не розумію».

«Гаразд. Це ваше право. Я розумію — у вас є план! І це добре. Без плану не можна. Будь-яку справу, навіть незначну, треба спочатку спланувати, а тим паче — таку! Ви можете цілком на мене розраховувати — більш вірного прихильника ви зараз не знайдете! Моя допомога обов’язково вам знадобиться. Бо я все знаю — і про вас, і про них. Це не шантаж, ні в якому разі! Я просто пропоную вам свої послуги, як помічника. Хіба що в разі успіху ви згадаєте мене незлим словом, та й по всьому!»

«Якого успіху? Що ви тут мелете? Я вас не розумію. Можливо, ви мене з кимось сплутали?»

«Це інші вас поки що плутають», — чоловічок лагідно, із розумінням посміхнувся, — «Але до пори, до часу! У вас напевно є план! Прошу, відкрийтеся мені, і ви не пошкодуєте. Більш відданого помічника і прихильника вам не знайти!»

«Але в чому я маю вам відкритися? Що ви хочете від мене?»

«Скажіть мені — коли ви відкриєте світу, хто ви є насправді?»

«А хто я насправді?», — про всяк випадок Шульц вивільнив руки і ноги з-під ковдри, аби мати змогу в разі потреби дати цьому дивакові гідну відсіч.

«Ви — це Він! Я одразу зрозумів це, як тільки прочитав вашу першу статтю. Для мене одразу все стало на свої місця, прояснішало. І я все зрозумів — Його насправді й не було ніколи. Це вдала вигадка, геніальний міф! Сховавшись тимчасово за вигаданим Ним, ви тихцем робили свою справу, очікуючи слушної нагоди, аби проявитися. І ось воно — Він нібито щезнув, пропав, розчинився, і натомість лишилися ви, аби нарешті втілити задумане! Це найгеніальніша містифікація, яку я коли-небудь бачив! Фантастично! Я схиляю перед вами голову!»

Шульц нарешті почав здогадуватися, що перед ним — не зовсім здорова людина, яка говорить суцільні нісенітниці, і, найстрашніше, сама у них щиро вірить. Він знав, як треба поводитися з такими людьми, аби вони швидше висловили всі свої божевільні ідеї і дали спокій — таку особу спочатку треба уважно вислухати, не перебиваючи і в усьому погоджуючись, а потім з серйозним виглядом пообіцяти розібратися із озвученою проблемою вже найближчим часом, і послатися на невідкладні справи, які потребують вашої негайної участі. Така тактика діє бездоганно. Тому із цим нахабним прибульцем Шульц вирішив поводитися саме так.

«І що ви плануєте робити далі?», — серйозно спитав Шульц, ніби змирившись з тією думкою, що цей чоловічок розкусив всі його плани.

«Мені цікаво послухати, що саме ВИ плануєте робити далі! Моя скромна персона наразі не має абсолютно ніякого значення. Єдине, чим я можу бути корисним — це моє повне і віддане служіння вам і вашим ідеям».

«А ви... знайомі з моїми ідеями?», — обережно спитав Шульц, вже відчуваючи певне зацікавлення цією несподіваною розмовою.