Микола Голубець - Велика історія України

на цю покрівлю нагортає землю. У такі пивниці пересолюються словяни з усією сімєю й узявши дров та каміння, розжарюють його до червоного. Колиж каміння розжариться, поливають його водою, з чого витворюється пара, яка нагріває землянку до того, що всі в ній скидають одежу.

Ібн-Дуст не каже, які це українські племена користувалися такими землянками. Мабуть належали до них деревляни, що літом жили в лісах під отвертим небом, а на зиму ховалися до землянок.

Обстанова

Найдавнішу обстанову українських домів творили лави, столи та стільці. Окрасою кімнат були пишно розмальовані скрині, замикані найвигадливішими замками. Ліжка появилися пізніше, їх місце довго заступає «постіль», розіслана просто на долівці. Килими, що ними покривалося все в кімнаті, привозили зі сходу, а згодом виробляли на місці.

Вірування

Кожна поганська релігія виказує цілу низку розвоєвих ступнів, з яких слід підмітити два найважніші: перший, це - фетишизм, коли народ обожає поодинокі сили природи, другий - політеїзм, коли ці сили стають в уявленні народу окремими богами й богинями, з точно окресленими ролями й ознаками почитання. Розвиваючись далі, політеїзм усталює родинні взаємини поміж богами, ставлючи на їх чоло найстаршого батька всіх богів й споріднюючи його з рештою богів. Така стисло окреслена родина богів була у греків, а відтак герман, але це не виключало рівночасного почитання поодиноких сил природи, що ставали божками.

Поганські вірування словян взагалі, а українців зокрема, відзначує своєрідна, молодеча невиробленість. Правда, вже наші предки - анти вірили в найвищого з богів, що володів громами, йому приносили жертви, складали рбіти й до нього зверталися з молитвами в прикрих хвилинах свого життя. Але ні в VI сторіччі ні три сторіччя згодом, не усталили українці розподілу роль та влади поміж поодинокими богами ані остаточно не оформили свого релігійного культу. Все тут було пливке й довільне й радше підходило під рівень чарів, забобонів і магії, ніж того, що звемо релігією. Рівночасно це не перешкодило тому, що коли на Україні завели христіянство, то воно не зразу стало релігією народніх мас, що продовжували свої давні чари, забобони й заклинання, при чому цілу низку давніх поганських богів переіменували на христіянських святців, а старі поганські обряди пристосували до різних христіянських свят. Можна сміло сказати, що масове поширення христіянства на Україні починається щойно від помонгольської доби. До того часу христіянство було вірою верхів, а маси жили в поганстві, формально тільки називаючи себе христіянами.

Сварог

У «Слові св. Григорія», де багато уваги присвячено залишкам поганства на охрещеній Україні, говориться на одному місці, що українці вірять у «Сварожитця». Назву подібну стрічаємо в мітольогії балтійських словян (Зваразіці), але коли в них це бог війни, то в нас Сварожитець чи Сварожич це бог вогню, а краще кажучи сонця, що сушить жито й дає йому змогу доспівати. В київському літописному списку з 1114 р. наведено оповідання про те, що в Єгипті володів колись Гефест, за якого почали люди кувати залізо та почався обряд вінчання. По ньому володів його син Геліос - сонце. Літописець аж двічі завважує, що той єгипетський Гефест, це наш Сварог, а його син - сонце, це наш Дажбог. Сварог, завважив літописець, це те саме, що литовський Теля, «великий коваль, що скував свойому синові сонце й кинув його на небо». Сварог чи Сварожич, це можливо той найвищий бог антів, що згодом уступив у нас місце Перунові - богові грому.

Дажбог

Чи справді Дажбог був богом сонця й сином Сварога чи Сварожича в первісній українській мітольогії, не можна сказати з певністю. Можливе, що і рід і ролю прироблено йому пізніше, але певне те, що був він божеством прихильним і доброзичливим для людей. Вказувалаб на те сама його назва від «давати» - Дажбог то Дайбог. Можливе теж, що в дійсності Дажбог не був божеством, а тільки молитовним зворотом «дай боже!», що потім в уяві літописців став окремим божеством.

Стрибог

Назва й істота цього божества невияснена. Дослідники називають його «богом зустрічі», що його внуками є вітри, прозвані так у «Слові о полку Ігоревім».

Перун

Найвиразніше з усіх поганських богів України зарисовується в нашому уявленні бог лискавки-грому - Перун. В Густинському літопису говориться, що Перун був найстаршим з богів; його зображували в виді чоловіка з дорогоцінним каменем у руках і йому, як головному богові, приносили найбільші жертви. В договорі з греками в 944 р. хрещені українці присягали в церкві Іллі, а погани клялися перед кумиром (ставником) Перуна й Велеса. Коли князь Володимир заволодів Києвом, то поставив кумирі на холмі назовні теремного двора: «Перуна деревляного, а голова його срібна, а вус золотий», як каже літопис. Крім цього поставив Володимир кумирі Хорсові, Дажбогові, Стрибогові, Симарглі й Мокоші. Скрізь, при всякій нагоді, імя Перуна ставили на першому місці, йому теж припало найбільше ганьби й поневірки, як Володимир охрестив Україну. Ставник Перуна волочили кіньми, били палицями й топили у воді. По своїй природі, Перун, хоч і був грізним богом лискавки й грому, але він був теж богом життєдайного дощу, а його грім не тільки вбивав і запалював, але й проганяв засуху, задуху й смерть. З іменем Перуна звязано на Україні багато місцевостей та урочищ. В жертву Перунові приносили не тільки тваринні жертви, але й людські, з невільників узятих в бою. Літопис оповідає про двох варягів - христіян, яких принесли в Києві Перунові в жертву.

Велес

Неменче почитаним від Перуна був на Україні бог тварини - Велес або Волос. Ідол цього бога стояв в XI сторіччі в Ростові. Перше аніж став богом тварини, був мабуть Велес, подібно, як Сварог і Дажбог богом сонця, бож не даром у «Слові о полку Ігоревому» співець Боян прозваний «Велесовим унуком». Коли прийняли христіянство, заступив місце Велеса св. Власій, так само як прикмети Перуна переніс народ на св. Іллю.

Інші боги

Про решту поганських богів України не можна сказати й того, що ми сказали про Сварога, Дажбога, Стрибога, Перуна та Велеса. Поза їх назвами не збереглося до нас нічого: ні їх місце на українському Олімпі, ні їх роля в людському житті невияснені.

Храми

Про існування в нас поганських храмів літопис не говорить. Але з висловів ужитих літописцем при описі чужосторонніх ідолопоклонних обрядів догадуються деякі вчені,.що були в нас і храми. Староукраїнське слово «капище» могло означати або вівтар, або