Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Йдучи впродовж кількох днів через українські села й не стрічаючи ніде опору, полковник набирав усе більшої і більшої відваги. Біля села Бахова, а відтак біля П'яткови він відважився навіть на перехід малого лісу, перед тим обстріляного мінометами. Успіх полку був «великий»: він майже тиждень перебував на терені дій УПА, чим не могла похвалитися жодна інша ворожа частина.

Ворожий штаб у Варшаві тріумфував, а полк, набувши максимальної відваги, ввійшов у масив Дилягівського лісу. Перейшовши його, поляки затрималися на краю й вислали розвідку до тих хат, де колись був заскочений рій Міші. Звідти вже видніло село Явірник Руський, а по другій стороні - великий Грушівський ліс, у якому полк розташувався. На другий день ранком полковник вислав у напрямі Явірника Руського стежу, котра наштовхнулася на боївку СБ Петі. Послідувала коротка перестрілка й ворожа стежа відступила до лісу.

Створився величезний парадокс. Перший раз за цілий час боротьби проти УПА ворог почував себе краще в лісі, як у селі.

Розділ 16. СВЯТО ГЕРОЇВ

По другому боці Явірника Руського у Грушівському лісі помічалася велика активність упівських відділів. Ішла велика підготовка до Свята Героїв. Крім сотень УПА, тут були сконцентровані всі боївки СБ та санітарні, господарські й технічні частини, а також прибуло багато визначних осіб із теренового проводу ОУН.

Перебравши цілий курінь, сотенний Ластівка готував його до дефіляди. Поставив одного стрільця на амуніційній паці, як символічний почет, і наструнчений курінь переходив попри нього кільканадцять разів. Тримаючи свою руку безперервно біля дашка мазепинки, стрілець відчув, що вона у нього заболіла, й тоді вдався до хитрощів, Зняв шапку, виструнчився сам і тримав руки притиснені до боків. Це означало, що своєю особою ній репрезентує цивільного «провідника».

Поміж деревами розносилася голосна команда сотенного Ластівки:

- Почесть дай! Прямо глянь!

Стримавши зненайьуа цілий курінь, він, жартуючи, заговорив:

- Ви «батяри»! Ми ж не йдемо на відпуст до Кальварії! Я вам пригадую впоряд. Тут мусить дудніти земля!

Вій викликав одного упіста, й той виступив три кроки вперед. Спитав його:

- Що то є впоряд?

На щастя, трапив на такого, який знав, і той почав йому деклямуватиі

- Впоряд - це збір точно описаних рухів, які виконуються на команду…

- Дякую! - перервав сотенний. - Як бачу, то тут не так зле! Біля тисячі маршуючих вояків тепер виглядали так, немовби цілий курінь ішов лише на двох ногах.

- Ну, добре, - сказав командир Ластівка при розході, - щоб завтра ви маршували не гірше!

Далеко складнішу справу мав політвиховник Зорян. Із кількатижневої підготовки Чумака до деклямації Шевченкового «Кавказу» нічого не вийшло, й він передав її Вишні, з яким тепер мучився. а, крім того, перечитував іще й ще свій реферат. Доктор Шувар на скору руку творив курінний хор, а робоча бригада будувала поміст для почту, вкопувала щогли на прапор, декорувала польову сцену. Інша група, очолена капеляном Кадилом, впоряджувала польовий престіл.

24-го травня 1946 року, біля десятої години ранку, святково виглядаючі сотні в добре вичищених уніформах і чоботях та при зброї, маршували з поблизьких сіл до місця, де мало відбутися Свято Героїв. Кухарі також ішли зі своїми відділами, бо святочний обід сьогодні готувала господарська сітка.

Відібравши звіти по сотнях, командир Ластівка перебрав команду над цілим куренем і впровадив його на Богослуження. Дві сотні стали з лівого боку престолу, дві - із правого, а боївка й решта учасників зайняли задню сторону. До них долучилася юнацька сотня Любка. Сотенний Любко - дуже здібний хлопець років п'ятнадцяти, а його вояки віком від дванадцяти до шістнадцяти літ. Хтось міг би подумати про них, що це звичайна дитяча гра. Одначе воно так не було. Ці хлопці вели велику розвідку, магазинували ворожу зброю, проходили вишкіл і добре зв'язали себе дисципліною.

Почет стояв біля престолу. На команду сотенного Ластівки з рядів виступив курінний хор, а до нього підійшов диригент, доктор Шувар. Вгорі на щоглах маяли прапори, а над символічною могилою красувався гарно прибраний великий портрет полковника Євгена Коновальця.

Спочатку співав лише курінний хор, а потім підтримали його повстанські лави. Молитва «Вірую» й «Боже Великий» вийшли так маєстатично, що присутнім аж кров застигала в жилах. Такої проповіді, яку виголосив курінний капелян, не зміг би сказати жодний інший священик, котрий не переживав на собі всіх епопей повстанського лісу й не знав небезпек важких буднів УПА.

Після Богослуження відбувся обід, на цей раз холодний. Складався він із багатьох м'ясних страв, ковбас, ясць, хліба й саморобної чорної кави. Якийсь догадливий господар поставив, замість салати, міх цибулі, мовляв, може хтось захоче покуштувати. Та, на жаль, із цієї цибулі скористали тільки дві сотні, а решта задовольнилася її запахом.

Біля другої години після обіду була заряджена нова збірка куреня, цим разом на доріжці в лісі, звідки до трибуни він мусив пройти кілька сотень метрів. На цій трибуні стояло біля двадцяти осіб, між ними командир Байда, отець Кадило, доктор Шувар, політвиховники Євген і Зорян, сотенні й решта почту.

Доктор Шувар, перепросивши друзів на трибуні, пішов на місце, де збиралися сотні. Там він про щось поговорив із командиром Ластівкою, вибрав собі двадцять співаків і з ними підійшов до трибуни на віддали кільканадцяти кроків. Д-р Шувар упродовж довгих років працював на культурно-освітній ниві й напевно подумав, що без оркестри дефіляда може не вдатися, тому вирішив заступити її хористами.

На умовлений знак хор почав бадьору маршову пісню «Із гір Карпат несеться гомін волі», й рівночасно почулася голосна команда на доріжці в лісі. Незабаром із лівої сторони трибуни з'явилися перші лави маршуючих. Попереду на віддалі шести кроків ішов командир Ластівка, гарна й міцно збудована постать якого була б вимріяною моделлю старшини для скульптора. За ним рівною ходою крокували сотні Громенка, Бурлаки, Ластівки і Крилача, а позаду них маршувала юна сотня Любка, насилу тримаючи повний військовий крок. Потім пройшли боївка СБ і всі інші групи. Дуже гарно репрезентувала себе група Червоного Хреста, складена із струнких і гарненьких сестричок. Курінь маршував уповні озброєний, навіть кулеметники несли на плечах свої кулемети.

Дефіляда вдалася набагато краще, ніж була плянована. Вона піднесла на дусі не лише вояцтво й почет на трибуні, але також сотні глядачів-селян, які під час перемаршу апльодували безперервно. Після дефіляди пролунала команда «Розхід!», і вояки розпливлися поміж цивілями.

А потім почалася святочна програма. Вступне слово мав політвиховник Зорян. і він також був запшидачсм. Слідували деклямації, виступав курінний хор, і