Стефані Маєр - Молодий місяць

Я зазирнула йому в обличчя. Сподіваюся, я не образила його почуттів. Раптом він заспокоївся і глянув у вікно.

— Ти проґавила поворот, — сказав він спокійно. Я розвернулася, мало не наїхавши на дерево, бо почала розвертатися на середині дороги.

— Дякую за попередження, — пробурмотіла я, вирулюючи на бічну дорогу.

— Вибач, я не звернув уваги. Якийсь час ми мовчали.

— Можеш зупинитися десь отут, — сказав він м’яко.

Я заглушила мотор. У вухах дзвеніла тишина. Ми вийшли з пікапа, і Джейкоб обійшов машину, щоб витягнути мотоцикли. Я намагалася роздивитися вираз його обличчя. Щось його непокоїло. Мабуть, я зачепила болюче місце.

Він натягнуто усміхнувся й підштовхнув мені червоного мотоцикла.

— З днем народження! Краще пізно, ніж ніколи. Ну що, готова?

— Гадаю, що так.

Коли я усвідомила, що мені треба сісти на мотоцикл, то злякалася.

— Ми їхатимемо повільно, — пообіцяв Джейк. Я обережно притулила свій мотоцикл до пікапа, поки він ішов по свій.

— Джейку… — я вагалася, коли він повернувся, обійшовши пікап.

— Так?

— Що тебе непокоїть? Я маю на увазі те, що стосується Сема. Може, є ще щось?

Я спостерігала за його лицем. Він скривився, але, здається, не розізлився. Джейк подивився собі під ноги й кóпнув переднє колесо свого мотоцикла — здається, він тягнув час.

Тоді зітхнув.

— Справа в тому… як вони ставляться до мене, — тепер слова полилися рікою. — Ти ж знаєш, рада старійшин має складатися з рівних, але якби там був ватажок, ним, безперечно, був би мій батько. Я ніколи не розумів, чому люди так ставляться до нього. Чому його думка найважливіша. Як була свого часу думка його батька й батька його батька. Мій прадід, Ефраїм Блек, був останнім нашим вождем, і можливо, тому всі так прислухаються до Біллі… Але я такий, як і всі. Ніхто ніколи не ставився до мене по-особливому… дотепер. Це насторожило мене.

— Сем ставиться до тебе якось по-особливому?

— Ага, — відповів він, кинувши на мене стурбований погляд. — Він дивиться на мене так, наче чекає чогось… ніби я маю приєднатися до їхньої дурної банди. Він приділяє мені більше уваги, ніж будь-кому іншому. Ненавиджу це.

— Ти не мусиш ні до кого приєднуватися, — сказала я, у моєму голосі відчувалася злість. Це справді засмучувало Джейкоба й бісило мене. Та за кого вони себе мають, ці «захисники»?

— Так, — його нога продовжувала ритмічно стукати по колесі.

— Що? — я могла побитися об заклад, що було ще щось. Він насупився, його брови вигнулися в дві дуги, й він подивився на мене якось сумно, ба навіть схвильовано.

— Це все через Ембрі. Останнім часом він мене уникає.

Думки якось не в’язалися, але я подумала: може, проблема в мені, може, через мене у Джейка неприємності з друзями?

— Ти проводиш забагато часу зі мною, — нагадала я. Невже я така егоїстка? Я ж його монополізувала.

— Ні, справа зовсім не в цьому. Він уникає не тільки мене, але й Квіла і всіх інших також. Ембрі не ходив до школи цілий тиждень, але ми так і не змогли застати його вдома. А коли він повернувся, він… він мав дивний вигляд. Був наляканий. Ми з Квілом намагалися його розпитати, в чому справа, але він не захотів говорити з жодним із нас.

Я дивилася на Джейкоба, тривожно прикусивши губу, — він і справді був наляканий. Але він не дивився на мене. Він витріщився на свою ногу, яка кóпала колесо, так наче вона належала комусь іншому. Ритм ударів пришвидшувався.

— Аж раптом цього тижня ми помітили, що Ембрі почав дружити з Семом та рештою його банди. Сьогодні він був із ними на скелі, — Джейків голос був низький і напружений.

Нарешті він подивився на мене.

— Белло, вони дратували його ще більше, ніж мене. Він не хотів мати з ними нічого спільного. А тепер він тягається повсюди за Семом, наче вступив у їхню секту.

Те саме було й із Полом. Точнісінько те саме. Він узагалі не дружив із Семом. Тоді він не ходив до школи кілька тижнів, а коли повернувся, то несподівано Сем повністю ним заволодів. Не знаю, що б це могло означати. Не можу зрозуміти, але відчуваю, що маю до цього стосунок, тому що Ембрі мій друг і… Сем дивиться на мене з насмішкою… і… — Джейк затих.

— Ти розказав про все Біллі? — запитала я. Він заразив мене своїм страхом. По спині бігали мурашки.

Тепер на його обличчі з’явилась злість.

— Так, — прошипів він. — Це мені дуже допомогло.

— Що він сказав?

На лиці Джейкоба з’явився сарказм, і він заговорив, пародіюючи глибокий голос свого батька:

— «Не варто хвилюватися про це зараз, Джейкобе. Через кілька років, якщо ти не зрозумієш усього сам… я поясню тобі», — а тоді Джейк додав уже своїм звичайним голосом: — І що все це означає? Він хотів сказати, що це звичайна статева зрілість, дорослішання? Ні, це щось інше.

Він кусав нижню губу й стискав кулаки. Здавалося, він от-от розплачеться.

Я інстинктивно обняла його двома руками за пояс, притиснувшись обличчям до його грудей. Він був такий великий, я почувалася, немов дитина, яка обнімає дорослого.

— Джейку, все буде гаразд! — пообіцяла я. — Якщо стане гірше, ти зможеш переїхати до нас із Чарлі. Не бійся, ми щось обов’язково придумаємо!

Якусь мить він не ворушився, а тоді його довгі руки невпевнено пригорнули мене.

— Дякую, Белло, — голос його був хрипкіший, ніж завжди.

Ми стояли так якийсь час, і це зовсім не засмучувало мене; я навіть почувалася спокійною. Я давно не відчувала такого, я вже й забула, як воно, коли тебе обнімають. Це була дружба. А Джейкоб був дуже теплий.

Було якось дивно перебувати так близько до іншої людини — я маю на увазі, емоційно близько, хоча й фізична близькість була також незвичною. Це було не в моєму дусі. Як правило, я ніколи не торкалася так інших людей. Не-людей.

— Якщо ти завжди так реагуватимеш, то я засмучуватимуся частіше, — голос Джейкоба став знову життєрадісним, його сміх гуркотів над моїм вухом. Його пальці діткнулися мого волосся, м’яко й обережно.

Що ж, для мене це була тільки дружба.

Я зробила крок назад, весело сміючись, — я хотіла, щоб усе залишилося так, як є.

— Важко повірити, що я на два роки старша за тебе, — сказала я, наголосивши на слові «старша». — Біля тебе я почуваюся як гном.

Стоячи так близько до нього, я й справді змушена була задирати