Роджер Желязни - Бог Світла

тобі відомо, що сильні або слабкі якості вождя зовсім не свідчать про достойність або вади очолюваної ним справи.

Яма попахкав люлькою. Димок клубочився в нього над головою, поволі розчиняючись у тумані, який дедалі густішав.

— Я знаю, що ми тут самі і ти без зброї, — сказав Яма.

— Ми тут самі. А мої манатки чекають на мене у сховку там далі по шляху.

— Твої манатки?

— Тут я скінчив свої справи, ти правильно здогадався. Я поклав початок тому, що збирався започаткувати. Тільки-но ми завершимо нашу розмову, я вирушаю в путь.

Яма зареготав.

— Оптимізм революціонерів завжди викликає безмірний подив. І як же ти збираєшся вирушати — на килимі-самольоті?

— Пішки, як усі люди ходять.

— По-моєму, це для тебе принизливо. А може, сили світу стануть на твій захист? Та щось не бачу я тут жодного велетенського дерева, ладного прикрити тебе своїми гілками. Нема і розумненької травички, аби обплести мені ноги. Скажи, як тобі вдасться вислизнути?

— Хай це буде для тебе сюрпризом.

— А може, битимемось — як ти на це дивишся? Не до вподоби мені вбивати беззбройних та беззахисних. Коли в тебе справді десь недалечко приховані манатки, гайда за своїм мечем. Матимеш хоч і благенький, але все-таки шанс. До того ж я чував, що князь Сіддхартха був свого часу неперевершеним бійцем на мечах.

— Дякую, не варто. Може, іншим разом, але не тепер.

Яма знову попахкав люлькою, потягнувся і позіхнув.

— Тоді в мене немає більше до тебе запитань. Сперечатися з тобою справа безнадійна. Мені більше нічого сказати. Чи не хочеш додати щось наостанок до нашої розмови?

— Аякже, — сказав Сам. — Яка вона насправді, ота сучка Калі? Всі патякають про неї різне, і я вже починаю вірити, що їй аби штани: кожному зуміє догодити…

Яма відкинув геть люльку. Вона зачепила його по плечу й сипонула зливу іскор йому на руку. Ще яскравіший спалах зблиснув у нього над головою, коли він кинувся вперед, змахнувши шаблею.

Та не встиг він ступити на піщану смугу, що пролягала перед великим валуном, як щось скувало його рухи. Він ледь не впав, його шарпнуло впоперек, зігнуло і він закляк на місці. Він силкувався вивільнитись, але не міг навіть поворухнутись.

— Всі пливуни пливучі, — сказав Сам, — але одні бувають більш, а інші менш пливучі, як оцей. Отож радій, бо маєш у запасі ще вдосталь часу. Я залюбки продовжив би нашу бесіду, аби сподівався, що матиму бодай одну нагоду переконати тебе приєднатися до мене. Але я знаю, що такої нагоди в мене нема — так само як у тебе немає нагоди перетягти мене на Небеса.

— Я вивільнюся, — лагідно промовив Яма, полишивши свої марні спроби. — Якось уже вивільнюся і прийду по тебе знову.

— Атож, — відповів Сам. — Здається мені, що так і буде. Пізніше я навіть підкажу тобі, як мене знайти. Але цю мить ти така ласа принада для будь-якого проповідника: полонений прибічник опозиції. Тому скажу тобі, вельможний Ямо, коротеньке казання.

Яма підважив на руці свою шаблю, прикинув, чи влучить, коли метнути її в супротивника, відмовився від свого наміру й засунув її за пояс.

— Гайда, проповідуй, — сказав він, а тим часом йому пощастило впіймати погляд Сама.

Той похитнувся, сидячи на валуні, але заговорив знову.

— Все-таки напрочуд дивовижно, — зауважив він, — що трансформований мозок породжує розумову енергію, здатну переносити всю силу свого інтелекту в будь-який інший мозок, яким ти заволодіваєш. Чимало літ минуло відтоді, як я востаннє випробовував ту свою здатність, якою користуюся зараз, — а діяла вона майже так само. Не має значення, в яке тіло я переселяюся, схоже, сили мої переходять туди разом зі мною. Те саме, як я розумію, відбувається і з більшістю з нас. Шітала, я чував, може регулювати температуру повітря на великій відстані від себе. Коли вона переходить у нове тіло, здатність ця перетікає в її нову нервову систему, хоча попервах проявляється досить слабко. Агні, я знаю, поглядом своїм може запалити яку завгодно річ, варто йому тільки на неї подивитися деякий час і побажати цього. Ну а, приміром, твій смертоносний погляд, яким ти зараз у мене вп’явся. Хіба не дивовижа, що ти завжди і скрізь зберігаєш оцей свій дар — уже протягом століть? Я часто замислювався над тим, яке ж фізіологічне підґрунтя цього явища. Ти коли-небудь досліджував цю галузь?

— Так, — відповів Яма, очі його палали вогнем під насупленими чорними бровами.

— Як же ти це пояснюєш? Хтось народжується з паранормальним мозком, пізніш його душа переноситься в цілком нормальний мозок, одначе аномальні його здатності при перенесенні зберігаються. Чому таке відбувається?

— Бо в тебе є лише одна тілесна матриця, і електрична, і хімічна за своєю природою, от вона й заходжується негайно перебудовувати нове фізіологічне оточення. Нове тіло має в собі чимало такого, що сприймається нею радше як хвороба, отож вона намагається вилікувати його, зробити таким, як було перше тіло. Якби, скажімо, нинішню твою оболонку вдалося зробити фізично безсмертною, то рано чи пізно вона стала б як дві краплі води схожою на тіло, дане тобі при народженні.

— Як цікаво.

— Тому-то перенесені властивості, такі слабкі попервах, робляться тим дужчі, що довше ти перебуваєш у даному тілі. Отож найкраще — розвивати свій Атрибут і, може, навіть підсобляти собі механізмами.

— Гаразд. Це те, чим я завжди цікавився. Дякую. Ну а тим часом — випробовуй на мені й далі силу свого смертоносного погляду, він, знаєш, досить-таки болючий. Отже, яка не є, а зброя. Ну а тепер послухай мого казання. Одному гордовитому та самовпевненому чоловікові, ось такому, як ти, — відомому своєю милою схильністю всіх повчати, — випало провадити досліди над такою собі недугою, що призводить до фізичного й морального занепаду недужого. Якогось дня з’ясувалося, що він і сам підчепив цю хворобу. А що ліків від неї він досі не вигадав, то, відкинувши все, підійшов до люстра, поглянув на себе і мовив: «Однак мене вона навіть прикрашає». Ця баєчка про тебе, Ямо. Ти й не намагаєшся побороти свій стан, ти радше ним пишаєшся. У гніві ти виказав себе, і тепер я певен у своїй слушності, коли скажу: твоя хвороба — Калі. Ти не віддав би сили і влади в руки негідників, якби ця жінка не змусила тебе до цього. Я знаю її з дуже давніх пір і певен, що вона анітрохи не змінилася. Вона не здатна кохати чоловіка. Їй небайдужі тільки ті, що приносять їй дари хаосу. Якщо