Роджер Желязни - Бог Світла

— Так.

Яма закинув голову назад і розреготався.

— Хвалити бога, що ти не проповідуєш релігії войовничої! Бо твій кращий учень, просвітлений і таке інше сьогодні пополудні мало не зітнув мені голову.

Тінь утоми притьмарила незворушне обличчя Будди.

— Ти гадаєш, він справді міг перемогти тебе?

Хвильку помовчавши, Яма відповів:

— Ні.

— Ти думаєш, він знав про це?

— Можливо.

— Хіба ви не знали один одного до сьогоднішньої зустрічі? Не бачили один одного в ділі?

— Так, — потвердив Яма. — Ми були знайомі.

— Отже, він знав про твою майстерність, передбачав кінець вашого двобою.

Яма промовчав.

— Він з доброї волі став мучеником, а я про те й не відав. Мені здасться, він не дуже-то сподівався тебе побити.

— Навіщо ж він тоді брався?

— Хотів щось довести.

— Що ж міг він сподіватися довести таким чином?

— Не знаю. Певен тільки одного: все було так, як я кажу, адже я знав його. Надто часто я слухав його проповіді, його мудрі притчі, аби повірити, що він міг піти на це без будь-якої мети. Ти вбив справдешнього Будду, Боже Смерті. Ти ж знаєш, хто я такий.

— Сіддхартхо, — сказав Яма, — я знаю, що ти шахрай. Знаю, то ти не Просвітлений. Усвідомлюю, що вчення, яке ти проповідуєш, міг би пригадати будь-хто з Перших. Ти вирішив воскресити його і прикидаєшся його творцем. Ти заповзявся поширити його, сподіваючись створити протидію релігії, за допомогою якої правлять істинні боги. Я в захопленні від твоїх зусиль. Все це було мудро задумано й зроблено. Але найбільша твоя помилка, як мені здається, в тому, що ти обрав пасивне віровчення, щоб боротися проти активного. Цікаво знати, чому ти так вчинив, маючи великий вибір інших релігій, які куди більше пасували б твоїй меті.

— Можливо, мені просто цікаво було подивитися, як зітнуться дві такі суто протилежні течії, — відповів той.

— Ні, Саме, це не так, — заперечив Яма. — Я відчуваю, що це лише частина цього більшого, задуманого тобою, і що всі ці роки — поки ти прикидався святим і почитував проповіді, в які й сам не вірив, — ти плекав зовсім інші плани. Військо, хай би яке величезне воно було в просторі, може чинити протидію лише в межах короткого часу. Одна ж людина, мізерна в просторі, може поширити своє протиборство на довгі-довгі роки, якщо їй пощастить і вона передасть своє вчення у спадок. Ти збагнув це і тепер, посіявши зерна цього вкраденого віровчення, плануєш перейти до наступної фази протистояння. Ти силкуєшся сам-один бути антитезою Небесам, роками йдучи наперекір волі богів — різноманітними засобами й під різноманітними личинами. Але всьому цьому буде покладено край тут і негайно, фальшивий Буддо.

— Чому, Ямо? — спитав Сам.

— Все ретельно виважено, — відповів Яма. — Нам не хотілося створювати довкола тебе ореол великомученика і цим тільки дужче сприяти розповсюдженню цього твого вчення. З іншого боку, якщо тебе не зупинити, воно пошириться попри всі межі. Тому й вирішено було, що тебе має спіткати смерть, — але неодмінно від руки посланця Небес, аби ясно показати тим самим, чия релігія дужча. І тоді, прославишся ти як великомученик чи ні, а буддизм стане другорядною релігією. Ось чому ти маєш зараз померти навічною смертю.

— Питаючи «Чому?», я мав на увазі зовсім інше. Ти відповів не на те запитання. Я мав на увазі, чому саме ти прийшов, аби вчинити таке, Ямо? Чому ти, чародій у зброї, корифей у науках, прийшов як лакей від купки п’яних тіломіняйлів, не годних навіть на те, щоб вигострити твій клинок або помити за тобою пробірки? Чом ти, котрому годилося б бути найвільнішим духом поміж усіх нас, змалів до того, що прислуговуєш тим, які тебе не гідні?

— За таке блюзнірство не чекай легкої смерті.

— Чому? Я тільки задав запитання, яке давно мало прийти в голосу не мені одному. Я ж не образився, коли ти назвав мене фальшивим Буддою. Адже я знаю, хто я такий. А хто ти, Боже Смерті?

Яма засунув клинок за пояс і видобув люльку, куплену вдень у заїзді. Він натоптав її тютюном, припалив і затягся.

— Нам явно випадає побалакати ще, бодай для того, щоб очистити наші голови від зайвих запитань, — проказав він, — отож я подбаю про деякі зручності.

Він примостився на невеликому валуні.

— По-перше, можна де в чому перевершувати своїх товаришів і водночас служити їм, коли всі разом служать одній спільній справі, яка важить більше за кожного з них, — зокрема, я вірю, що служу саме такій справі, інакше не робив би того, що роблю. Мені здається, що й ти так само ставишся до своєї справи, інакше не жив би таким нікчемним аскетичним життям — хоча я запримітив, що ти не такий виснажений, як твої послідовники. Пригадую, кілька років тому у Махартсі тобі пропонували богобуття, але ти поглумився над Брахмого, вчинив наскок на Палац Карми і вщерть напхав усі молитовні машини міста підробними жетонами…

Будда реготнув. Яма теж усміхнувсь і повів далі:

— В усьому світі не лишилося жодного акселераціоніста, крім тебе. Це програна гра, та вона ніколи й не була виграшною. Одначе, я відчуваю деяку повагу до того, як ти тримався усі ці роки. В мене навіть зародилася думка, що якби пощастило розтлумачити тобі усю безнадійність теперішнього твого становища, то ще можна було б переконати тебе приєднатися до когорти Небожителів. Хоч я прийшов оце, щоб тебе вбити, але раптом мені вдасться тебе переконати, то варто одного твого слова припинити цю безглузду боротьбу — і я візьму на себе клопіт поручитися за тебе. Я візьму тебе з собою до Небесного Міста, і ти зможеш прийняти там дар, від якого колись відмовився. Вони мене послухаються, бо я їм потрібен.

— Ні, — сказав Сам, — адже я не певен, що моє становище безнадійне і маю намір будь-що продовжити виставу.

З пурпурового гаю долинули співи. Один із місяців сховався за верхів’ями дерев.

— Чому твої прибічники не продираються крізь чагарі, поспішаючи тобі на порятунок?

— Вони прийдуть, тільки-но я їх покличу, але я не кликатиму. Немає в цьому потреби.

— Навіщо вони наслали на мене отой дурман?

Будда стенув плечима.

— Чому вони не повставали і не вбили мене, поки я спав?

— Їхній шлях не такий.

— Але ж ти сам міг би, га? Якби можна було поховати кінці в воду? Якби ніхто не міг довідатися, що вчинив Будда?

— Може, й так, — відповів той. — Але ж