Умберто Еко - Не сподівайтеся позбутися книжок

Ж.-К.К.: Так, непогано. Відтак ми можемо збагатити наші розмови запозиченими цитатами всіх тих — а їх чимало — що намагалися повалити авторів або митців, яких ми нині вважаємо великими. Образи завжди більш захопливі, ніж похвали. Це варто визнати і зрозуміти. Справжній поет іде своїм шляхом крізь гуркіт грому образ. П’ята симфонія Бетховена була «мішаниною божевілля», «кінцем музики». Зовсім не дивує перелік видатних імен, на шиях яких висять гірлянди нападок — Шекспір, Бальзак, Гюго тощо. І навіть Флобер казав про Бальзака: «Якою б людиною був Бальзак, якби вмів писати».

А ще буває дурість патріотична, мілітаристська, націоналістична, расистська. Ви можете звернутись у «Словнику глупоти» до статті, що присвячена євреям. Наведені цитати свідчать радше про дурість, ніж про ненависть. Про злу дурість. Наприклад: євреї мають вроджену любов до грошей. Доказ: якщо єврейська жінка має складні пологи, достатньо потрусити монетками біля її живота, щоби єврейське немовля вилізло з простягнутими руками. Це написав 1888 року такий собі Фернан Грегуар. Написав і опублікував. Фур'є казав, що євреї — це «чума і холера на тілі суспільства». Сам Прудон у своїх нотатках писав: «Потрібно відправити цю расу до Азії або ж винищити». Це все «істини», що нам подарували люди, які вважали себе науковцями. «Істини», від яких на спині сироти виступають.

У.Е.: Діагностуймо — це тупість чи кретинізм? Один із досконалих досвідів дурості (в тому сенсі, в якому я її розумію) мав Джойс, який переказував свою розмову з містером Скефінгтоном: «Я дізнався, що ваш брат помер», — сказав Скефінгтон, — «Йому було всього десять років», — відповів Джойс, на що Скефінгтон уточнив: «Все одно шкода».

Ж.-К.К.: Глупота часто подібна до помилки. Моя пристрасть до глупоти мене трохи наближає до ваших пошуків фальшивок, підробок, фальсифікацій. Це два шляхи, які ігнорує система освіти. У кожної доби є своя правда, з одного боку, і видатні дурні — з іншого, але це не та правда, яку освіта намагається викласти і передати. Певною мірою, глупоту фільтрують. Є «політкоректність», а є «інтелектуальна коректність». Іншими словами — добрий спосіб мислити. Хочемо ми того чи ні.

У.Е.: Лакмус дозволить визначити, чи ми в середовищі кислому, чи в лужному. Лакмус так само дозволить нам знати в кожному з випадків, чи ми бачимо тупака, чи дурня. Але повернімося до вашого порівняння між глупотою та брехнею: брехня не завжди є вираженням тупості чи дурості. Це може бути і всього-на-всього помилка. Птолемей щиро був переконаний в тому, що Земля — нерухома. Він помилився, бо не мав достатньої наукової інформації. Але, можливо, завтра ми відкриємо, що Земля не обертається навколо Сонця, і віддамо належні почесті прозорливому Птолемею.

Діяти зі злого умислу — це свідомо казати протилежне тому, що вважають правдою. Але помилок ми завжди припускаємося ненавмисно. Помилки пронизують всю історію людства, і це на краще, бо інакше ми були би богами. Поняття «брехні» я вивчав, і воно направду дуже тонке. Є правда, що стає наслідком імітації чогось оригінального, що мало би зберегти, як і першоджерело, досконалу ідентичність. Поміж оригіналом і фальсифікатом є щось невловиме — в тому сенсі, який мав на увазі Ляйбніц. Помилка тут ґрунтується на тому, що прикмету справжнього надали чомусь, що, як ми самі знаємо, є підробним. Також є хибні розмірковування Птолемея, який, щиро кажучи, помилявся. Але тут не йдеться про спробу змусити нас вважати, що Земля нерухома, в той час як ми знаємо, що насправді вона обертається навколо Сонця. Ні, Птолемей справді вважав, що Земля не рухається. Фальсифікація не має нічого спільного з тим, що ми з дистанції часу вважаємо простою помилкою, як це сталось із Птолемеєм.

Ж.-К.К.: З такими точностями ми не полегшуємо собі роботу над визначенням: Пікассо визнавав, що міг писати й фальшивки «Пікассо». Він навіть вихвалявся, що робив найкращі підробки Пікассо в світі.

У.Е.: Кіріко також визнавав, що писав фальшивих «Кіріко». Та і сам я мушу сказати правду, що виготовлював фальшивку «Еко». Один італійський сатиричний журнал, щось на кшталт «Charlie Hebdo», підготував спеціальний випуск «Соггіеге della Sera», присвячений прибуттю марсіан на Землю. Звісно, це була неправда. І мене попросили написати статтю-фальшивку як пародію на Умберто Еко.

Ж.-К.К.: Це допомагає відокремитися, віддалитися від себе самого, від тіла, від предмету. Від духу.

У.Е.: Але, перш за все, спосіб критикувати себе, виставити напоказ наші вади, адже саме їх я маю показати «імітуючи Еко». Вправа зі створення фальшивого себе насправді дуже корисна.

Ж.-К.К.: Та ж штука із дослідженням глупоти, що зайняло чимало років. Це був довгий період, протягом якого Бештель і я дуже спрагло читали лише погані книжки. Ми порпались у бібліотечних каталогах і, читаючи деякі книжки, уявляли, які скарби можуть на нас чекати. Коли у вашому списку виявляється книжка назви на кшталт «Про вплив велосипеда на мораль», ви можете напевно сподіватися, що це — золота жила.

У.Е.: Проблема постає, коли божевільне входить у ваше власне життя. Як я вже казав, якось досліджував безумців, яких друкували у «vanity press», і мені було очевидно, що до їхніх ідей я ставлюся з іронією. Але дехто з них іронії не оцінив і надсилав мені листи з подяками за увагу до їхніх думок. Так само було з «Маятником Фуко», який сприйняли буквально шукачі «істини» та виявили щодо книжки неочікуваний ентузіазм. Я досі отримую (або, що ще краще, моя дружина чи секретарка, котрі їх фільтрують) дзвінки від певних Великих Майстрів ордену тамплієрів.

Ж.-К.К.: Наведу приклад, для сміху, листа, який було опубліковано в «Словнику глупоти», і ви зрозумієте чому. Ми знайшли його в «Огляді апостольських місій» (так, є навіть таке). Отець дякує своєму співрозмовнику за надання чарівної води, що вплинула на «хворого» дуже позитивно, але «по-своєму»: «Я поїв його потай протягом дев'яти днів, а він, лишаючись протягом чотирьох років між життям і смертю, опираючись мені з безнадійною впертістю та богохульствами, від яких я аж тремтів, згас на дев’ятий день у почуттях каяття, і це було ще більш утішним тому, що я на це не чекав».

У.Е.: Складність, яку ми маємо при визначенні цього типа як кретина, тупака чи дурня, полягає в тому, що дані категорії є ідеальними, як би їх назвали німецькі філософи, «Idealtypen». Проте, зазвичай ми в одній особі знайдемо суміш усіх трьох ознак. Реальність складніша за типологію.

Ж.-К.К.: До цієї теми я не повертався протягом багатьох років, але