Люсі Хокінг - Джордж і таємний ключ до Всесвіту

краще! — зітхнув Космос. — А тепер скажіть мені, будьте ласкаві, що тут, заради мікрочіпа, відбувається?

— Ерік упав у чорну діру! — пояснив Джордж.

— І ми мусимо його звідти витягнути, — благально сказала Енні. — Космосе, любий, ти ж знаєш, як це зробити, правда ж?

Космос загудів.

— Я перевіряю інформацію на дисках, — сказав він. — Шукаю файли, де вказано, як урятувати когось із чорної діри. Прошу зачекати... — він ще трохи погудів, а тоді зупинився й замовк.

— Ну що? — схвильовано запитала Енні. — Знаєш?

— Ем-м-м, ні, — неохоче визнав Космос. — Пошук не дав жодної інформації.

— То ти не знаєш як? Але ж це означає, що... — Енні не змогла закінчити речення. Вона кинулась мамі на шию й розплакалась.

— Ніхто не надав мені інформації про те, як вибратися з чорної діри, — почав виправдовуватись Космос. — Я знаю тільки, як потрапити в чорну діру, а от як повернутися з неї — ні. Не впевнений, що це можливо. Якби Ерік знав, він би мені сказав. Я перечитую архівну інформацію про чорні діри, силу тяжіння й масу, але, на жаль, у жодному з файлів нема потрібних мені даних.

Його диски знову загуділи, та за мить зупинились. Космос, зазвичай балакучий, цього разу мовчав.

— Значить, Ерік загинув, — сказала мама Енні, витираючи сльози. — Колись він сам мені казав, що з чорної діри ніяк не можна вибратися.

— Ні! — закричав Джордж. — Це неправда! Ерік змінив свою теорію про чорні діри. Принаймні так зазначено в нотатках, які він залишив нам із Енні.

— В яких нотатках? — запитав Космос.

— Тих, які я знайшов у його новій книжці.

— І що там написано?

Поки Джордж нишпорив у портфелі, спробував дослівно процитувати Ерікові слова.

— Ерік пише, що чорні діри не вічні, — сказав він. — Що вони у якийсь спосіб випльовують те, що до них потрапляє... що на це треба багато часу... якийсь радіатор...

— Радіація, — виправив його Космос. — Маєш ту книжку з собою? Я б міг завантажити з неї інформацію — ану ж щось із того вийде!

— Так-так! Радіація! Ось вона! — Джордж знайшов Ерікову книжку про чорні діри й передав її Енні. — Але, Космосе, не можна гаяти ні хвилини! Як тільки Гвіздок помітить, що я не в школі, він тут же прибіжить сюди.

— Якби Ерік не полінувався й оновив мою систему, я працював би швидше, — буркнув Космос.

— Може, він просто забув? — запитав Джордж.

— Ну так, як завжди! — пирхнув Космос.

— Може, вже досить? — сердито запитала Енні. — Нема часу!

— Гаразд, гаразд, — серйозно відповів Космос. — Я почну відразу ж, як отримаю нову інформацію. Енні, встав книжку у мій книжковий порт.

Енні квапливо витягнула з комп’ютера прозорий пластиковий лоток і встановила його вертикально. Тоді поставила на нього книжку й натиснула кнопку на клавіатурі.

— Готовий? — запитала вона.

Комп’ютер загудів — усе голосніше й голосніше; сторінки книжки зажевріли.

— Перезавантажую в пам’яті файли з інформацією про чорні діри! — повідомив комп’ютер. — Завершено! Ти мав рацію, Джордже. У новій книжці Еріка все написано. Я зможу. Зможу врятувати його з чорної діри.

— Тоді вперед! — вигукнули одноголосно Джордж, Енні та її мама.

Енні натиснула на клавіатурі ENTER, і посеред кімнати з’явилось вікно порталу. По той бік виднілось викривлене зображення якогось місця в космосі. А по центру — чорна ділянка.

— Чорна діра! — скрикнув Джордж.

— Правильно, — відповів Космос. — Тут я залишив вас із Еріком.

Зображення не рухалось, усе навколо мов завмерло.

— Космосе, чому ти нічого не робиш? — запитала Енні.

— Не все так швидко, — відповів той. — Я мушу позбирати всі частинки, що виходять із чорної діри. Більшість із них такі крихітні, що їх не видно неозброєним оком. Якщо я пропущу хоч одну, то не зможу скласти Еріка докупи. Мені потрібно відфільтрувати його з-посеред усіх об’єктів, що коли-небудь потрапляли до чорної діри.

— Що значить «скласти докупи»? — запитала мама Енні.

— Чорна діра виштовхує із себе частинки одну за одною. І щоразу дедалі більше й більше. А я перемотую час на мільярди років уперед. Тому дайте мені спокій. Я мушу все зібрати.

Джордж та Енні з мамою замовкли й перевели погляд на вікно. Понад усе на світі вони хотіли, щоб Космосу все вдалося. Минуло кілька хвилин, а чорна діра анітрохи не змінилась. Аж раптом вона почала звужуватися, а довколишній простір ставав усе менш викривленим. Чорна діра без упину меншала — все швидше і швидше. Тепер із неї потоком шугнули частинки.

Що більше стягувалась чорна діра, то сильніше гудів Космос. Його екран — ще хвилину тому такий яскравий — почав миготіти й потемнів. Комп’ютер захрипів, а з клавіатури запищав аварійний сигнал.

— З Космосом щось не так?— пошепки запитав Джордж в Енні та Сюзан.

Сюзан явно стривожилась.

— Це все через ті розрахунки. Мабуть, навіть для Космоса вони надто складні.

— Думаєш, він зможе їх закінчити? — пискнула Енні.

— Будемо сподіватись, — твердо відповіла Сюзан.

Крізь вікно в космос вони бачили, що чорна діра зменшилась до розмірів тенісного м’ячика.

— Не дивіться! — закричала Сюзан. — Затуліть очі руками!

Чорна діра стала сліпучо-яскрава, а тоді раптом вибухнула, розлетівшись ущент в найпотужнішому вибуху, що його міг витримати Всесвіт. Джордж, Енні та її мама бачили спалах навіть із заплющеними очима.

— Тримайся, Космосе! — крикнула Енні.

Космос страхітливо застогнав, екран спалахнув яскраво-зеленим, а з плати здійнявся білий димок.

— Еври-и-и-и...! — закричав, було, Космос, але його голос увірвався на півслові.

Світло раптово зникло, а коли Джордж розплющив очі, то побачив, що вікна порталу більше немає. Замість нього з’явилися двері. Вони розчинилися навстіж, і кімнату професора Віздока залив сліпучий відблиск вибуху. У дверях виднілася постать чоловіка у скафандрі. А позаду нього — спокійна ділянка космосу, де більше не було ніякої чорної діри.

Розділ тридцятий

Ерік зняв шолом і потрусив