Павло Петрович Коробчук - Священна книга гоповідань

І-раз, поки вони їхали, знову тримався на мотоциклі за свого брата. Він зрозумів, що між нещодавньою і теперішньою поїздками на цьому виді транспорту нічого не сталося. Минуло два дні, а в повітрі не змінилися запахи – ринок як пахнув телятиною у м’ясному відділі і трояндами у квіткарному, так і пахне, в їхньому районі не було побудовано нових дев’ятиповерхівок, туфлі, які брати носили разом зі спортивками, не вкрилися пилом. Так, ніби світ перестав ворушитися, у ньому припинився броунівський рух, люди, тварини і травини застигли, ніби з них зробили холодець, і тепер вони можуть здригатися тільки тоді, коли хтось почне длубатися в тарілці, з якої вони німо виглядають, ніби з картин аматорських художників. Нічого ніде не відбувається, якщо спробувати видихнути повітря, то виявиться, що замість повітря – видихаєш щось твердіше. Навколишнє стало чимось твердішим. Вдихаєш цемент, а видихаєш бетон. І всі ці рослини і тіла перестали відрізнятися від прозорого простору.

І раптом Іван, чи не вперше озирнувшись на те, до чого все життя йшов, чого добивався, виявив, що абсолютно нічого не досягнув.

Під’їзди мають, на крайняк, двері в квартири.

Спортивки, на крайняк, мають три білі лінії.

Курло має фільтр.

До наших газетних вирізок припанахали збоку тексти.

Люба шняга має, на крайняк, на самий-самий крайняк, свій прикол.

М’ясники, наскільки можна завтичити, мають квіткарок.

Мирон має своїх головорізів.

Його конкуренти мають Мирона.

У мотоцикла є яйця. Чи, на крайняк, жовток від яйця.

В Африки стопудов є Афганістан, вони собі корешаться й кайфують.

Пенсіонери мають свій есесесер. Не мають, скажеш? А ти попробуй його у них відіжми.

Середні люди, в смислі, люди середнього віку, мають, як їх там, електроди.

В Ірландії є діти. Правда, я там в упор не був, але ж вони там є, вірняк?

У вагонів є замки.

У мого з брателом діла є сусідня, карочє, область.

Мабло має адекватну перспективу бути віджатим.

Посудомийниці, ващє, мають хустки.

А шо ми, брати Івани, за шо ми бугор давим? Шо ми намутили у своєму віці? Шо мені дали всі ці заманухи і туси?

Нічо, карочє, йомана.

Даже навіть І-три провтикали.

Іван тримався за брата і чітко розумів, що зараз, як і надалі, не мусить відпускати його. Особливо він це розумів, коли вони наїжджали на глибокі ями в асфальті, і він сильно довбався задом об сидіння.

три Івани, одне молоко на трьох

Івани їхали полями, бачили, як вдалині бігав табун коней. Коні гналися, переганяли одне одного, радісно іржали, їхні гриви звивалися, кінці волосин обвуглювалися від швидкості, коні вибігали на схили і збігали з них, усе, з чим вони мали боротися – земля і повітря. Коні не морозяться своєї природи, думав Іван, їх не обступили бетонні джунглі.

Навпаки – вони утворили центрифугу, яка розламує, розганяє все навколо, і твердь стає м’якою, податливою. І повітря, після того, як коні його видихають, стає ще прозорішим.

Івани їхали далі, і згодом спостерігали за старою бабою – з невеличким кріслом в одній руці й відром у другій. Вона йшла до своєї корови, серед сотні інших сільських корів, які мирно паслися в полі, вона знала свою корову, не плутала з чужими, й інші баби знали своїх корів, кожен знає своє, і корови знали своїх баб, і підставляли їм свої важкі вим’я, щоби баби полегшили, спустошили їх.

Взаємодопомога – це коли ти віддаєш своє молоко, і тобі від цього стає легше. Невідомо, що станеться з молоком: його можуть залити в темну порожнину шлунка, можуть здати на молочне підприємство, можуть ненароком вилити, воно може скиснути, з нього можуть збити масло, на нього можуть забити, якісь місцеві сільські гопники можуть віджати у баби це молоко, молода принцеса може ним омивати обличчя.

Але головне не це, головне, що тобі стало легше.

Головне – віддати те, з чим тобі тяжко.

три Івани, одне болото на трьох

Івани їхали далі і бачили дітей, які грали футбол серед поля. Один з хлопців, на голову вищий за інших, розштовхував футболістів, ті падали в калюжі, розбризкували болото, вимазувалися, з підборіддя стікав бруд, але вони, ніби нічого й не сталося, продовжували гасати за м’ячем. Ніби так і має бути, ніби цей бруд і є одним з чинників їхнього азарту.

Без падінь і болю не можна буде перемогти, тому треба толково нападати, міцно смикати гравця, який тебе обганяє, за футболку, щоб він теж упав, і якщо він хоче перемоги не менше за тебе, то під кінець гри він накинеться на тебе, коли ти вчергове його шарпонеш. Ти вгрузнеш підборіддям у землю, навколо вас зберуться інші пацани, і ви будете перекочуватися, бити один одного, душитимете за горло, плакатимете, з губи заюшить кров, змішається з болотом, так ніби це саме болото почало кровоточити, ніби це ти і був цією чорною калюжею, і щоб перемогти, треба її розмішати, нагріти своїми тілами, втомитися, вчепитися в горло супернику, ніби пес на собачих боях, і вже не мати ніякої жалості, тільки б не послабити хват, тільки б не відпустити горло футболіста з команди суперників.

І ввечері, коли в найтихішому спокої лягатимеш спати, коли кожен навіть найтихіший шурхіт збиватиме з думки, після того, як мама заллє твої рани перекисом і забинтує надірвану щоку, ти зрозумієш, що ти переміг, ти здійнявся над собою, над суперником, над натовпом і над болотом, в якому розібрався з однолітком. І це болото досі у твоїй голові, саме в ньому ти відчуваєш силу, всі хлопці згуртувалися над вами і спостерігають – це епіцентр життєвого виру, гарячий, темний язик тваринної енергії.

І байдуже, що ваша команда здула з розгромним рахунком.

яка країна, такий і секонд

Івани приїхали пізно, на вулиці вже було темно.

Вони знайшли потрібний переїзд, заглушили при дорозі мотоцикл, покотили його в сторону яру, де мали заночувати. Спустилися високою травою додолу, поклали мотоцикл у високій траві. Згодом розбили намет, назбирали сухого гіляччя в лісі, що починався на іншому від залізничної колії горбку. Вони діяли злагоджено. Брати, хоч і говорили між собою дуже мало, але І-два викупив, що І-раз сьогодні якийсь на галімому.

Згодом вони розпалили вогонь. Мовчки вдивлялися в темряві у багаття. Вони обоє припали на умняк про ті ж самі речі. Якось їм само собою стало ясно, що всі основні