Павло Петрович Коробчук - Священна книга гоповідань

Брати Івани догнали, на що натякає Мирон, але чого він ніколи не скаже вголос. Той злочин, за який зараз живе на нарах їхній брат, здійснив хтось із людей Мирона. А вони зараз сиділи і говорили з замовником, через якого, власне, їхній брат і попав за ґрати.

– Нам тут якраз треба крапаль дати по мансарді одному конкуренту, – Мирон змінив розмову ближче до діла, ніби Івани вийшли на довгий підйом після різкого поровоту на атракціоні. – Тут один герой пантується, а ми йому підкажемо, хто бутан, а хто пропан. Тільки давайте так, я ж до вас по-братськи, в чому суть – скажу тільки після того, як ви підписуєтеся на діло. Одне уточнення: діло на пару штук американської валюти.

Івани подумали, що втрачати їм нічого. З одного боку, якщо Мирону відмовити, то можна збирати свої речі в китайські сумки і звалювати нафіг. Звалювати можна відразу в своїх сумках. Бо далі, без відома Мирона, їм у своєму місті не дадуть навіть у бомжа стрельнути курло. З іншого боку, якщо погодитися, то далі мутити ділюги можна буде тільки з дозволу мужика з двома Арками возз’єднання на лобі.

Хуліганство – як крихти з барського стола.

Кримінал – як подачка бездомному на розі вулиці Елізабет Тейлор.

Але терези однозначно схилялися в бік зелених купюр.

– Ми за, пить дать, – сказали два Івани, недоладно приєднавши до цієї конструкції частину фразеологізму.

– Дай їм води, – вказав охоронцеві Мирон. – Значить, припадайте сюда на ушняк. В четвер їдете на мотоциклі в сусідню область, сотня кілометрів звідси, глухомань. Координати даєм. Там треба скинути з товарняка сорок-п’ятдесят мішків секонду.

– Секонду? – перепитали Івани, ледь не похлинувшись водою, яку їм приніс охоронець. В гопівському кодексі гопників Іванів мати справу з секунд-хендом – значило впасти низько, ніби піти працювати на зарплату посудомийницею в забігайлівку «Шаурма» з кавказцями і з хусткою на голові.

– Секонду, Вані, секонду, – Мирон криво усміхнувся, перехилився до Іванів через стіл і показово поплескав І-раз по плечу. Цей жест значив, що насправді він їх і вважає посудомийницями з хустками на головах. Авторитет вів далі: – Мені важливо, повірте, шоб конкурент відкрив вагон, а там – пусто! Мені просто в кайф уявляти вираз його пасіки в цей момент. Одним словом, ви на місці ночуєте, вранці кидаєте мотоцикл на переїзді, на саму колію, і повертаєтеся вздовж колії назад, до яру. Поїзд має проїжджати там орієнтовно о сьомій ранку. Звісно, машиніст застопиться, щоб спихнути мотоцикл. Мотоцикл даєм не легкий, так просто його не зсунеш. Тому, поки машиніст буде возитися з моциком, у вас буде від десяти до двадцяти хвилин, щоб відкрити сімнадцятий вагон, він зупиняється якраз над яром. Який з вагонів сімнадцятий – порахуєте. Тіки не переплутайте, рахуйте так, як рахуєте своє бабло. Відкриваєте його, вивалюєте мішки просто в яр. Скільки встигнете. В мішках, як я й казав, секонд-хенд. Він мені буде в тему, у мене голодних торговців на ринку валом. В цьому вагоні п’ять тонн елітного ірландського секонду.

– П’ять тонн? – Іванам здалася заскладною ця ноша.

– Ну, там для дітей шмотки. Це десь двадцять пять штук зелені. З кожного скинутого мішка – вам на двох півсотні баксів. Якщо ви активно потрудитеся, вам вийде десь по штуці кожному. Лади?

Івани слухали уважно, тут ніхто повторювати не буде. Так, ніби на максимальній швидкості проїхали спуск на американських гірках.

– От і все, ваша справа зроблена. Далі з мішками я розберуся. Ага, і не забудьте, – зробив паузу Мирон, – вагон треба буде назад зачинити на замок.

– Зачинити? – перепитали дві посудомийниці в хустках.

– Для чого – це вже не ваш гемор. Ви ж розумієте – якщо зробите все чисто, то у вас і далі все буде на мазі.

«що я досягнув у цьому житті»

Іванам видали мотоцикл з блідо-жовтим баком, схожим на сфотканий на старий віджатий телефон жовток яйця. Таке собі сонце з хворобою Боткіна. Також їм дали все необхідне туристичне спорядження для ночівлі в лісопосадці біля залізничного шляху.

І-два віз їх двох на мотоциклі додому. І-раз тримався за брата, мав у сумці на плечах намет, каремат, спальники, і раптом його мозок пробило. Мирон, думав Іван, цей дерзкий авторитет з арками на гризлі, за один день намутив для нас більше левелів, ніж ми самі за всю свою житуху.

Грубо кажучи, він дав їм і місце для ночівлі, і транспорт, на якому вони можуть пересуватися, і роботу, на яку їх фактично влаштував, і загалом, взяв під свою опіку.

Де був І-раз до цього, чим він займався? Чого він досягнув?

Іванові уже тридцятка: перші сиві волосини на скронях, ніби сірі пересолені соняшникові довбунці, пара вставних зубів, якими він уже стрімався відкривати пивчуган. Чому вони вставні? Через бійки і недбалий спосіб життя. Бійки і були частиною недбалого життя. Відкрите пиво шкодило зуби ззовні, випите – зсередини.

Їхні однолітки з району або виїхали за кордон, або гниють собі потихеньку поруч з Іванами – одружуються, народжують дітей, вивішують випраний дитячий одяг на балконах.

Втім, Івани теж недалеко відкришилися від сімейних людей, їх теж невдовзі очікує дитячий одяг – ірландський секонд. Тонни дитячого одягу – ніби це Бог їх так карає за всіх своїх ненароджених дітей і за всіх побитих однокласників.

Якщо й існує пекло, то це коли ти задихаєшся від запаху дитячого секонду, в якому ти суцільно застряг, – у вагоні, у темряві, і маєш на вирішення питання якихось п’ятнадцять хвилин. Іванам здавалося, що вони все життя провели в такому вагоні, і борсаються там, і не знають, як відчинити замок. І що їхнє життя триває насправді не більше п’ятнадцяти хвилин.

Якщо придивитися, то Івани і є цим одягом – колготками, комбінезончиками, футболками, рукавичками. Їх кинули у вагон, нікому більше ці шмотки не потрібні. Якщо пощастить, Іванів скоро носитиме якийсь вередливий трирічний малюк, витиратиме долоні об светр після акварельних фарб.

Цей вагон, кумекав Іван, в якому ми застрягли, і нас, як якихось шльоциків, на пастой перевозять, він змахує на зековский етап. Свобода тіпа вот вона, прям перед тобою, за вікном, а ти попробуй звалити з вагона так, шоб конвой тобі не склеїв ласти.

у м’ясників є квіткарки

В четвер пообіді Івани вирушили в сусідню область. Взяли з собою все необхідне, тобто все, що дав їм Мирон. Бо ніякого