Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

– Думаєш, мене в готелі чекатимуть так довго?

– Не знаю. Говори з доною Марією. Може вона щось порадить. І не забудь Віру «порадувати», що житимеш тепер в іншому місті.

– Думаю, вона зрозуміє, – запевнила подругу Юля.

*   *   *

Віра зрозуміла.

– Що ж, подруго! Це твій вибір. Не судитиму. Я свого часу теж тебе напризволяще кинула зі своїм коханням. Тож чого мені зараз шукати якісь аргументи. Ти – доросла дівчинка і в праві вирішувати самій, що тобі робити. А я, якщо що, завжди буду поряд.

Керівництво «Марінєйру», як на диво, також спокійно поставилося до розрахування робітниці. Виявилося, що у Рауля була на прикметі нова офіціантка, дочка його друга. Тож відпустили Юлю швидко. Замість місяця, який вона повинна була відпрацювати по закону, дівчина залишилася лише на тиждень, для того, щоб передати досвід роботи новенькій. Та виявилася досить кмітливою, тому багато проблем не було. З хазяйкою будинку, квартиру в якому знімала Юля, домовитися виявилося складніше. Та хотіла компенсацію за такий швидкий від’їзд. А саме оплата ще двох місяців наперед. Тут вже допоміг чоловік Мар’яни Жуао.

– Добрий день, шановна! – мовив він до дони Сільвії, щойно зайшов на подвір’я.

– О, Жуао, привіт. А тебе яким вітром сюди занесло? – підняла брови жіночка.

– Та ось прийшов про Вашу квартирантку поспілкуватися.

– А… Про цю… Нехай платить та й вимітається.

– Грубо, грубо… Але зараз не про це. Я чув, що Ви компенсацію вимагаєте?

– Так, за два місяці. Поки нових знімачів шукатиму.

– І в якому це законі таке написано??

– В моєму! – жінка стояла на своєму. – Вона мене не попередила!

– Вона попередила Вас, і більше того, завчасно. Адже коли вони з Вірою заїжджали, заплатили Вам за перший та останній місяці.

– Та я вже ті гроші витратила давно та й не пам’ятаю, платили вони чи ні.

– Зате я пам’ятаю. Адже у мене запис є цієї розмови. Знаючи Вас, зробив його ще тоді, – спокійно мовив Жуао, дивлячись співбесідниці прямо у вічі. – Ви ж не хочете, щоб я цей запис до поліції заніс? Вам можуть і статтю за вимагання грошей приписати.

– Дивись який розумний! – дона Сільвія скривилася. – Ну добре, добре, нехай так. Закон є закон. Нехай забирає свої речі та їде під три чорти. Претензій не матиму! А то відразу ж, поліція… Ти диви, яке…

Юля була безмежно вдячна Жуао та Мар’яні. Ці люди дійсно допомогли їй у скрутну хвилину і стали справжніми друзями. І хоч шляхи їх зараз розходилися, дівчина знала, що завжди могла покластися на цю чудову пару.

Коли усі питання було вирішено, Юля зібрала все, що вдалося нажити за цей короткий час – дві валізи, – попрощалася з усіма друзями та колишніми колегами, отримала свою останню зарплату та невеличкі виплати у «Марінєйру» та поїхала до Лейрії, гортати нову сторінку свого життя.