Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського

для жодних суперечок. А сам я завжди неохоче сперечався навіть про таке, на чому знався ліпше, бо навіть між друзями суперечка сіє неприязнь, розбрат і руйнує приязні стосунки. Однак перейдімо до того, в чому, на твою думку, я негайно погоджуся з тобою.

Августин

Твій дух отруєний заразою, що її нині називають хандрою, а в давнину називали гіпохондрією.[73]

Франческо

Мене жахає вже сама назва цієї недуги.

Августин

Тому, поза сумнівом, що вона давно і тяжко мучить тебе.

Франческо

Так, визнаю; але якщо в інших випадках туга стискає моє серце начебто й солодко, хоч яка оманлива ця насолода, то саме ця скорбота, завжди сувора і гірка, і страшна тим, що відкриває шлях до розпачу, і щохвилини будь-яка дрібниця штовхає до загибелі нещасну душу. До того ж інші напади туги бувають частими, але скороминучими, а ця недуга охоплює мене так невідступно, що, трапляється, катуюсь цілими днями і ночами безперервно; і тоді немає для мене просвітку, немає життя: занурююсь у пекельний морок непроглядний, подібний до найжорстокішої смерті. І (я назвав би це найвищим безголов’ям) сльози і біль мене наснажують, і я вкрай неохоче з ними розлучаюсь.

Августин

Свою недугу ти знаєш досконало; то мав би знати її причину. Скажи, що до такого ступеня засмучує тебе? Нелад у повсякденному житті, фізичний біль, кричуща несправедливість долі?

Франческо

Не так щоб окремо одна з названих прикростей. Проти однієї я, безперечно, вистояв би, але не проти цілого їх війська.

Августин

Поясни точніше, що тебе гнітить.

Франческо

Щоразу, коли доля завдає мені чергову рану, я залишаюсь мужнім, пам’ятаючи, що вже не раз, тяжко вражений, я виходив з бою переможцем. Якщо доля тут-таки завдає мені іншу рану, я можу похитнутись; а діставши поспіль третю і четверту рану, я мимоволі відступаю – не тікаю в паніці, але замикаюсь у твердині здорового глузду. Але якщо доля з усіх боків спрямовує на мене свою рать незліченну, викликає на мене образи людських мук і спогад про пережиті страждання і страх прийдешніх, тоді я, наляканий таким нагромадженням лих, впадаю у тяжку скорботу. Звідси мій найтяжчий біль. Достоту, як той, хто оточений незліченними ворогами, не має виходу, ні надії на пощаду чи поблажку, бо все вже передрікає йому загибель: вже встановлені облогові машини, вириті підкопи, вже хитаються вежі і драбини приставлені до укріплень, до мурів підведені вінеї,[74] і пожежа вже шириться дерев’яними перекриттями. Бачачи з усіх боків блиск мечів і грізні постаті ворогів і усвідомлюючи близькість своєї загибелі, чи може він не боятись і не сумувати, коли навіть без таких жахів сама лише втрата свободи для мужньої людини є найвищим стражданням?

Августин

Хоч яка безладна твоя розповідь, я зрозумів, що причина всіх твоїх нещасть – хибна думка, що вже підтяла без ліку душ і ще багатьох повергне. Адже ти вважаєш себе нещасним?

Франческо

Не до змалювання.

Августин

З якої причини?

Франческо

Не з єдиної, а з багатьох.