Анастасия Хэд - Ходімо зі мною, Анастасия Хэд

Ситуація й справді була дуже дивною. І якщо вона здивувала Хельгу — мене й поготів. Хотілося якнайшвидше забратися з цього милого селища і забути все, як страшний сон.

Лукас

У тіні скелі я залишився непоміченим. Намагався триматися проти вітру, щоб перевертні мене не внюхали. Втрачаю хватку. Давно мені не доручали такого складного завдання. Надто вже багато захисників у цієї маленької людської істоти. Але нічого — я можу почекати. І принесу її на блюдечку з блакитною облямівкою. А слідом за нею прибіжить і цей альфа, радісно виляючи хвостом, а в рученятах принесе те, що так дорого моєму наймачеві. Ух, шантаж, вимагання, море крові — мене це зводить з розуму!

За роки свого довгого й не завжди приємного життя я обзавівся одним дуже важливим правилом: роби все заради власної вигоди. А вигодою для мене наразі, як би банально це не звучало, були гроші. Вони — миленькі.

На руці засвітився червоним камінь зв’язку. Я провів по ньому — і колір змінився на пурпурний — повідомлення. Незважаючи на розвинені технології, для мене в пріоритеті була секретність, а мобільний — річ украй ненадійна. Так я вистежив цю четвірку. А от із моїм камінчиком проколів не буває. Повідомлення зникають, дзвінки не відстежуються. Проблема тільки в тому, що він налаштований лише на один номер. Але наймачі у мене зазвичай не злидні — усе це йде у витрати, гонорар від цього не зменшується, а клієнтам подобається анонімність. Повідомлення зависло в повітрі мерехтливою хмаркою:

“Сподіваюся, твоя ідея з велетнем спрацювала, і ти сьогодні ж привезеш мені дівчину. Якщо ж ні — пришвидшся, моє терпіння не гумове.”

Велетень підкачав, звісно, ідея була нікудишня, але нічого — виправимося. Не люблю злих наймачів, але що вдієш — така вже моя робота. Треба пришвидшитись, значить…