Olenka Ing - Мережа таємниць, Olenka Ing

Глава 37: “Тіні з минулого”

 

Туман. Тиск на груди. Кроки на бетоні. Крики позаду. Олена бігла, намагаючись не оглядатися. Всі п’ять осіб — вони вже були далеко, а тут, у підземних тунелях, ехо від вибуху заглушало звуки їхніх кроків.

— “Швидше!” — крикнув Роман, тягнучи Олену за собою.

Вона відчувала, як серце калатає в грудях, як кожен м’яз болить від втоми. Єва, Катерина та Ігор йшли слідом, ховаючись у темряві.

— “Здається, ми їх втратили,” — зауважив Ігор, дихаючи важко, але вже з більш спокійним голосом. — “Але вони близько, я відчуваю це.”

Олена не мала часу для роздумів, але її свідомість була переповнена думками. Знову і знову вона прокручувала в голові слова свого батька: Не вір нікому. Це ставало ще більш значущим, коли вона подумала про те, як багато людей, кого вона вважала друзями, зараз ставали для неї підозрілими.

Вони вийшли на нову секцію тунелю, темну і зловісну. Далеко попереду з’явився ледь помітний світловий потік. Роман рушив уперед, не зупиняючись. Олена, охоплена тривогою, не могла заспокоїтись.

— “Куди ми йдемо?” — запитала вона, прискорюючи кроки, щоб йти поряд з Романом. — “Що це за місце?”

— “Безпечний будинок. Там ми можемо зустрітися з тим, хто може допомогти. Але це не кінець,” — відповів він. — “Ти повинна бути готова до того, що все, чим ти вірила, — може змінитись.”

---

Як тільки вони вийшли на поверхню, світло було різким і болючим для очей. Всі здивовано озирались навколо, бачачи знайомі вулиці, але відчуваючи, як усе змінилося.

— “Що тепер?” — запитала Єва, озираючись через плече. — “Куди далі?”

— “Відпочинемо, але недовго,” — відповів Роман. — “Далеко не піти з таким вантажем.”

Тіло Олени знову охопило напруження. Вона потягнула флешку з кишені, неначе відчуваючи її вагу. Але коли вона знову подивилась на всіх, у неї виникло нове питання.

— “Як ви всі дізналися про це?” — запитала Олена тихо.

— “Не все так просто,” — заговорила Катерина, роблячи крок уперед. — “Роман і я вже давно знайомі. Це старе вивчення ситуації, яке ми все тримали під контролем.”

— “Ти ж мені казала, що не знаєш його!” — вигукнула Олена, відчуваючи, як хвиля зради охоплює її.

Катерина не відповіла. Тільки погляд Єви мав ту ж напругу, як і раніше. Олена відчула, як її довіра розпадається на шматки. Роман перервав мовчання:

— “Це не те, що ти думаєш. Ми тут не для того, щоб зрадити тебе. Це… великий план. І він потребує всіх нас.”

Тут раптом… дзвінок.

Олена витягла телефон з кишені. Знайомий номер — той, що Олена завжди вважала втраченим назавжди. Вона вдихнула.

— “Тато?” — стисла губи.

З того боку слухавки тільки чути було важке дихання.

— “Ти все зрозуміла?” — запитав голос, такий знайомий, але чужий.

— “Так, і я маю вибір, чи не так?” — сказала Олена, почуваючи, як в середині її рве щось. — “Я повинна вирішити, кому довіряти. Але ти більше не можеш маніпулювати мною. Я не буду твоєю маріонеткою.”

— “Ти все зрозумієш пізніше,” — тихо промовив він. — “Ти справді хочеш знати всю правду? Тоді ти повинна вирушити туди, де я сказав. Вони знайдуть тебе. Але пам’ятай, Олено, ти не одна. Я поруч.”

Тепер Олена була на межі. Всі її рішення, всі її сумніви і питання знову постали перед нею. Чи може бути так, що її батько — не ворог, а остання надія?

---

У наступній главі: Олена приймає рішення, що може змінити все. Втеча, небезпечні ситуації, і остаточне зіткнення з тими, кого вона вважала друзями. Знову зрадники, нові союзники. Чи стане Олена справжнім лідером? Чи поїде вона до того місця, яке вказав її батько?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍