Сергій Фішер - Фаустина, Сергій Фішер

Частина 14

Наступного ранку Єва зателефонувала Антоніо і призначила зустріч на нейтральній території — в невеликому кафе на околиці міста, де навряд чи хтось міг її впізнати.

— Мені потрібна інформація про детектива, — сказала вона, коли Антоніо сів за її столик. — Де він зупинився, що саме шукає, чи має якісь докази.

Антоніо виглядав стривоженим, що було для нього нехарактерно.

— Синьйорино, — сказав він тихо, — цей детектив... він небезпечний. Не просто досвідчений професіонал. Він має... зв'язки. В прокуратурі, в поліції. І він копає дуже глибоко.

— Наскільки глибоко? — напружилася Єва.

— Він отримав доступ до записів камер спостереження з будинку, де жив Максим Петренко. Він опитав персонал вашого житлового комплексу. І він має зразок вашого волосся, знайдений у квартирі Петренка.

Єва відчула, як холодок пробіг по спині.

— І що це означає?

— Що він близький до отримання прямих доказів вашої причетності, — Антоніо говорив дуже тихо, майже пошепки. — Він переконаний, що смерть Петренка не була нещасним випадком. І він має достатньо зв'язків, щоб отримати ордер на ваш арешт, якщо знайде переконливі докази.

Єва задумалася. Ситуація була серйозніша, ніж вона очікувала. Але вона не відчувала паніки — тільки холодну рішучість.

— Де він зупинився?

— Готель "Європейський", номер 312, — відповів Антоніо. — Але... що ви збираєтеся робити?

— Зустрітися з ним, — просто відповіла Єва. — Дізнатися, що він знає точно. І потім прийняти рішення.

Антоніо хотів щось сказати, але передумав. Він дістав з внутрішньої кишені піджака папку і передав Єві.

— Тут вся інформація, яку ми змогли зібрати. Його біографія, професійне досьє, особисте життя. Можливо, знайдете щось... корисне.

Єва взяла папку і розрахувалася за каву. Вони вийшли з кафе окремо, як і домовлялися.

Повернувшись додому, вона уважно вивчила документи. Ігор Степанович Крамаренко, 52 роки. Колишній слідчий з особливо важливих справ, звільнений з поліції після скандалу з перевищенням повноважень. Тепер — приватний детектив, спеціалізується на складних справах. Розлучений, має доньку-студентку. Він мав репутацію людини, яка ніколи не кидає справу, доки не доведе її до кінця.

Єва відклала документи і задумалася. Крамаренко був серйозною загрозою. Він мав досвід, зв'язки і, здається, вже підозрював її конкретно. Вона не могла просто проігнорувати його.

Вона дістала телефон і набрала номер, вказаний у досьє.

— Крамаренко слухає, — відповів глибокий, трохи хрипкий голос.

— Добрий день, пане Крамаренко, — сказала Єва спокійно. — Мене звати Єва Мельник. Думаю, ви знаєте, хто я.

На лінії запала тиша. Потім детектив відповів, і в його голосі відчувалося легке здивування:

— Так, знаю. Чим зобов'язаний такому дзвінку, пані Мельник?

— Я знаю, що ви розслідуєте смерть Максима Петренка, — прямо сказала Єва. — І що ви... цікавитеся мною. Пропоную зустрітися і поговорити. Сьогодні о 18:00 в парку біля озера. На лавці з видом на воду.

Знову пауза, довша цього разу.

— Навіщо вам це? — нарешті запитав Крамаренко.

— Щоб прояснити ситуацію, — відповіла Єва. — Ви все одно шукаєте зустрічі зі мною, чи не так? То чому б не зробити це на моїх умовах?

— Гаразд, — погодився детектив після короткого роздуму. — О 18:00 в парку. Я буду там.

Єва поклала трубку, відчуваючи дивне збудження. Гра ставала небезпечнішою, але й цікавішою. Вона відкрила шухляду нічного столика і дістала перламутровий ніж. Сьогодні він може знадобитися.

О 17:45 Єва вже сиділа на лавці біля озера. День був хмарний, прохолодний, і в парку було мало людей. Вона вибрала це місце навмисно — відкрите, але не надто людне. Тут не було камер спостереження, але й зникнути безслідно детектив не міг би.

Рівно о 18:00 вона помітила чоловіка, який наближався до неї. Високий, міцної статури, з сивиною у волоссі і уважними сірими очима. Він рухався з упевненістю людини, яка звикла контролювати ситуацію.

— Пані Мельник? — запитав він, підходячи ближче.

— Пан Крамаренко, — кивнула Єва. — Дякую, що прийшли.

Детектив сів поруч з нею, зберігаючи дистанцію. Він був одягнений у простий темний костюм, без краватки. Нічого показного, але якісного.

— Ви здивували мене цим дзвінком, — сказав він, дивлячись не на неї, а на озеро. — Не кожен день підозрюваний сам виходить на контакт.

— Я не підозрювана, — спокійно заперечила Єва. — Максим Петренко випав з балкона. Нещасний випадок.

— Нещасний випадок, — повторив Крамаренко з легкою усмішкою. — Цікаво. А ви знаєте, що в квартирі, де він загинув, знайшли ваше волосся? І що камери спостереження зафіксували, як ви входите до будинку незадовго до його смерті?

Єва не здригнулася, не змінилася в обличчі.

— Я була у нього, так, — визнала вона. — Ми спілкувалися. Потім посварилися, і я пішла. Він був живий, коли я йшла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍