Олексiй Чупа - Казки мого бомбосховища

що тільки тамую біль, глушу його, не думаючи про жодну реґенерацію. Милий мій, милий! Знав би ти, як сильно я вдячна тобі за цей біль і за те, що він не втрачає здатності минати! Ох…

Уявляєш, я думала писати тобі цього листа ще в потязі. Хотілося виговоритися, виплеснутися одразу після розставання. З моїх ран струмує біль, той лист мав би бути диявольськи сумним. Але потяг так хитає, вагони так підстрибують на стрілках, що мій і без того не надто зрозумілий почерк ставав геть нечитабельним. Ледве витримала, поки доїду. Просто з порога кинулася до аркушів паперу та ручки – не роздягаючись, не поївши, не нагодувавши кота і не подзвонивши чоловікові. Це нагадало мені, як щоразу по довгій перерві ми накидаємося одне на одного вже в передпокої. Часом забуваючи навіть зачинити вхідні двері. Не те що на ключ – хоч би прикрити їх! Часом не встигнувши перемовитися бодай словом перед тим, як здираємо одяг одне з одного. Так, милий, ось що воно мені нагадало, це моє сьогоднішнє повертання, – нашу пристрасть. Квапливу, нетерплячу, захопливу.

Я ношу в собі пекуче, обеззброююче бажання розмов із тобою, не менш дике, ніж бажання твого тіла. Згадала зараз – і мною знову трусить від збудження, руки ще більш неслухняні, аніж у потязі…

Мушу випити трохи.

У нас у магазині далі по вулиці, за старою аптекою, як ти знаєш, можна купити віскі. З продавчинею ми знайомі з дитсадочка, і для мене вона останні кілька років, так-так, відколи я тебе знаю, завжди має пляшечку в запасі. Дає мені на розлив того віскі. Жодному ханурику на нашому районі вона не дасть віскі на розлив, хай би вони на колінах перед нею повзали. Та вони і не просять. Замовляють щось простіше. Їм вона розливає дешеву водяру або, в крайньому разі, портвейн. У пластиковий стаканчик. Для мене ж вона завжди має напоготові лід, склянку та хороший віскі. Часом п’є зі мною. Дякуючи за це, я щоразу приношу їй букет квітів із магазину. Тюльпани найчастіше, оті, що замовила з Утрехта, коли була в тебе вдруге. Букет вона ставить у кришталеву вазочку, і ми мовчки п’ємо. Усі, хто бачив нас у такі хвилини, переконані, що ми з нею спимо.

Уявляєш? Мені чоловік про це розповів. Удав, що ревнує, але насправді – я ж бачила – хотів би, аби це виявилося правдою. Тільки я не вловила в його погляді та інтонаціях головного: чи то він таким чином мріяв би спробувати з нами двома, чи то був би задоволений моїм зв’язком на стороні, що зняло би з нього турботу про те, як задовольнити мене. А він давно вже не впорується…

Заспокоїлася трохи. Це легше зробити, коли ти далеко. Буря влягається швидше. А в твоїй присутності в мене наступає штормовий сезон, не інакше. Як ти це робиш, коханий?

Твоя присутність у моєму помешканні стає дедалі відчутнішою. Ти ж знаєш, любий, я затята фетишистка. Усе, що я отримала від тебе останніми роками (окрім оргазмів та синців на стегнах та зап’ястках, само собою, м-м-м), зібрано в моїй кімнаті. Одна подруга все просікла і сказала, що моя кімната стала схожою на олтар чи кімнату-музей певної людини. Книжки, привезені від тебе, та нотатнички, які ти мені даруєш, пахнуть тобою, уявляєш? Я купаюся в цьому запаху, відчуваю, як він пестить мою шкіру. Краще це вмієте робити лише тепла вода і ти.

Ти зараз подзвонив мені, запитав, як я доїхала, що роблю. «Усе добре, нічого такого не роблю, торби розбираю», – збрехала я тобі. Так мило, що я оце пишу тобі листа, думаю про тебе, а ти про мене у цей момент також. Але твоя турбота зворушує мене до сліз. Я почуваюся старшокласницею, наївнячкою, чесно. Аж у грудях від щастя пече. Не думала, що відчую щось подібне після тридцятки. Насправді, не думала. Може, тому я так тримаюся за тебе, коханий? Не через дике бажання, а щось цілком протилежне йому в моїй системі понять? Через ніжну, ненав’язливу, проте всеосяжну турботу, від якої почуваєшся дівчинкою, а не жінкою? Але я при тобі почуваюся настільки жінкою, що і словами не передати. А як тоді виходить, що дівчатком почуваюся іноді навіть більше? Я заплуталася. Ти мене заплутав. Чи віскі. Від нього моя логіка миттєво засинає. Так, це віскі. Чоловік прийде і знову дорікатиме, що я з відрядження повернулася п’яна. Що він розуміє?

Скільки разів ми бачилися, пам’ятаєш? І справді, цікаво, чи пам’ятаєш? Чи ведеш лік зустрічам, дням, годинам? Бо я ось веду. Маю один блокнотик, у ньому все записано. Щоправда, у вигляді розрахунків із клієнтами. Не буду ж я все писати як є, правда? Головне, аби я сама розуміла, що там до чого. Стороннім не зрозуміти тих чисел і позначок.

У нас було дев’ять зустрічей. Усього лише дев’ять, уяви. Цілих дев’ять, уяви собі! Наступна буде ювілейною, десятою. Вона буде неймовірною, правда? Правда ж, милий, буде? Я матиму можливість вирватися на початку листопада. Ми ж дотриваємо до листопада?

Я знаю, що ти трохи дратуєшся на такі питання і не любиш планувати нічого такого заздалегідь. Але ж пробачиш мені цю мою слабкість? Я щоразу боюся не дотривати до наступної зустрічі, і тому хочу чути від тебе, що ти так само чекаєш на неї… Ми дотриваємо, правда? Просто не плануй на той час нічого глобального. Крім мене.

Ти дивно на мене впливаєш. Моя пам’ять стала кращою. Варто було би чекати, що вона стане більш чіпкою та чіткою лише відносно тебе та всього, що пов’язане з тобою. Але ні, на все інше це теж розповсюдилося. Недавно в одному товаристві я загнала всіх у ступор, зумівши сказати по порядку імена всіх імператорів із династії Романових. Я в школі цього не могла сказати, уявляєш? А тут… Ще я ціни на продукти стала запам’ятовувати чітко, причому в різних магазинах та на різних ринках. Це дуже допомагає робити закупи, знаєш. Я перестала забувати сюжети книг, щойно їх прочитала. Тому що потім ми їх обговорюємо і не маю права забувати, пропускати крізь себе ці історії, не відловлюючи для себе нічого. А раніше могла. Коли ми з тобою познайомилися, я ковтала товстенний том за три дні. За тиждень нічого суттєвого не пам’ятала, а вже за місяць можна було починати читати цю книгу заново.

Ти чудово впливаєш на мене, не