Анітка Санніфео - Наречений для Саламандри, Анітка Санніфео

Розділ 22. Террі Фієр

Від тоді як почалися заняття в Академії минуло два тижні. Я не помітила, як втягнулася та кожного ранку бігла в клас, аби послухати захопливі лекції террі Фієра. Від того невідомого, щоб направив мені нотатку в кафе, протягом цього часу також нічого не було чутно. Єсенія й справді написала про цей випадок в Палац, але все було спокійно, і я вже забула про ці погрози, поринувши з головою у цікавий світ магії вогню.

Разом зі мною навчалося десять адептів, всі дівчата, та всі вони були моїми ровесниками чи навіть трохи молодшими, вчорашніми школярками, які прийшли сюди аби навчитися підкорювати власну силу.

Фієр терпляче пояснював нам теорію та вчив застосовувати елементарні магічні формули на практиці. Я вже могла сформувати невелику кульку та навіть поставити блок противнику – так звану захисну стіну, коли та кулька летіла в моєму напрямку.

– Молодець, Саламандро, – в кінця заняття підійшов до мене викладач, – ти швидко опановуєш свої сили.

– Дякую, – кивнула я.

– Я хотів би запросити тебе на коротку прогулянку після занять, – він уважно подивився на мене та взяв за руку, – якщо ти не проти.

– Ем, – замислилася я. – Чому саме я? – обережно спитала я, висмикаючи руку. Не хотілося, щоб хтось це бачив. Ще плітки підуть, а мені це ні до чого.

– Не подумайте нічого такого, – швидко промовив він. – Просто прогулянка. Маю до вас одну розмову, стосовно вашого прадіда.

– Оріона? – напружилася я.

– Так.

– Ну, добре. Сходімо. Тільки попереджу Єсенію, щоб не чекала мене після уроків.

– Я чекатиму у парку нашої Академії.

– Гаразд, – кивнула йому та поспішила повернутися за парту.

– Про ще ти шепотілася з професором? – тут же втупилася в мене Раяна. Ми встигли з нею потоваришувати, на відміну від інших адептів вона була доброзичливою, без понтів, хоч й була з роду Чорних Драконів. Так, того самого роду, який всі в імперії звинувачують у зникненні Саламандр. І якщо вже бути точною, то Раяна – правнучка Емера, Дванадцятого Імператора Фаерії.

Чи боялася я спілкування з нею? Аж ніяк. Навпаки, спілкуючись з нею та професором Фієром, я почала підозрювати, що в цій історії дуже багато таємниць… І ще більше неправди, яка розповсюдилася по всій країні та надрукована на сторінках підручників.

– Запросив мене прогулятися, – не стала приховувати очевидне я. Все одно ж нас побачать разом.

– Та ну? Справді? – здивовано скинула брови до гори Раяна.

– Так, – кивнула я.

– Удачі, подружко. Він неодружений та далеко не бідний. Вигідна партія…

– Що мені та партія. Вчитися треба. А ще додому.

– Ти все ще хочеш повернутися? Не подобається у нас?

– Звісно, що хочу. Там моя рідна земля. А тут я чужа, попри те, що всі мої рідні та я сама народилися серед цих скель.

– Не розумію я тебе, Ярославо, – похилитала головою дівчина.

– Колись може й зрозумієш. Гаразд, що в нас сьогодні залишилося?

– Остання пара – історія Фаерії. Сьогодні її має викладати якийсь крутий професор, ходімо, авдиторія на третьому поверсі.

Ця лекція пройшла немов в тумані. Усі мої думки були зайняті лише майбутньою прогулянкою та припущеннями – що саме хоче сказати мені Фієр.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍