Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Розділ 8. Відгук минулого

Дрібні краплі вологи на віях, уривчасте дихання – хрип, що зривається з розбитих губ, тяжкість безвільного тіла на плечі та власний розпач. З холодними сіруватими щупальцями цієї безликої мряки приходили спогади.

Тікати з в'язниці доводилося в темряві. Розглянути щось навкруги було складно, та й навряд чи пара ледве живих втікачів цього хотіли.

Втекти, дістатися до телепорту та спокійного місця, де можна буде зализати рани. Спочатку фізичні, а там… А там і душевні.

Робота вартового – річ невдячна та важка. Полон, тортури, смерть – все це було не жахіттям, а цілком реальною перспективою для працівника гільдії. Для двох химер так і зовсім пророцтво безрадісного, але певного майбутнього.

Але чого ці двоє не очікували отримати ні як вартові, ні як химери, то це зради. Підлої зради найближчого нелюдя.

Телепорт виріс на дорозі раптово і дуже до речі. Анну вже почали підводити сили, а пошкоджена нога раз по раз незручно підверталася, але щастя все ж таки вирішило різноманітності заради усміхнутися проклятим у всіх світах тварюкам.

– Анно?..

– Мовчи.

Опустивши брата в крісло будинку, в який їх занесло, Барс без сил опустилася на підлогу поряд з ним і заплющила очі. Біль, який вона так люто заперечувала, повільно виповзла зі свого укриття. Вкрадливо обплутуючи її ногу, він просочився в жили, щоб підступно вжалити в серце, зриваючи з губ тихий уривчастий схлип.

– Анно…

Стиснувши зуби, Кіран тільки важко опустив на її плече трохи тремтячу від слабкості руку.

Навіть якби хотів – йому не було чого сказати. Його брат, її чоловік, він справді їх зрадив. Просто і нехитро зрадив, відправивши нібито за допомогою на прикордонні.

Він знав, він чудово знав, що тут їх візьмуть у полон, що для цього відтягнуто частину наймогутніших магів зі столиці. І саме задля цього ослаблення ворога він пожертвував ними. Пожертвував, як пішаками.

Дурно, брудно і безсердечно.

– Ну ми ж чудово знаємо один одного, знаємо, що вибираємося з будь-яких колотнеч, а сказати він не міг. Там вічно поряд купа всіх крутилася і ... – Договорити йому не дав різкий гіркий сміх Барс.

З цим сміхом вона виплескувала весь біль і лють, що охопили її душу.

– Кіран, не смій більше говорити про нього, – відсміявшись, тихо і зле кинула вона, – він помер. Він для мене помер. Він зрадив нас, зробив своїми пішаками. Померли б ми – сумно, але добре, не померли – чудово. Не смій більше згадувати його при мені й тим більше намагатися виправдати – ніколи…

 

– Ніколи… – луною повторила Анна, розсіяно дивлячись на пінку, що прикриває чорнильну рідину кави.

– Що? – стрепенувся Кіран праворуч.

До столів вони так і не відійшли, влаштовуючись за стійкою Марека. Той не особливо заперечував, залишивши Кірану свою дорогоцінну гітару. Той охоче перейнявся почесною місією і палко притиснув до грудей інструмент. До того палко, що гітарі могли б позаздрити більшості міських красунь.

Похитавши головою, Барс тільки скривилася і відпила каву.

– Не важливо. Що там зі стрибками стихії вогню? Та стара легенда про те, що колись у світ повернеться онука стихії Полум'я, дочка Першого віяна розглядається як варіант чи це так, балаканина в курилці?

– Ну як тобі сказати, – простяг Кіран, притягуючи до себе її чашку, – швидше балаканина. Але балаканина дуже переконлива. Хтось дійсно вважає, що спадкоємиця Полум’я могла повернутися у світ. Саме тому нам і потрібно поставитися до цього серйозно. Причини стрибків можуть бути у народженні сильного стихійника або як передвістя виверження вулкана. Ну чи якийсь дух вогненний вирішив знову побешкетувати. Ця справа звична – розберемося. А от із тими, хто вважає, що це спадщина Полум'я можуть виникнути проблеми.

Продовжувати Кіран не став, приклавшись до чашки дорогої сестри. Втім, та на таке безсовісне захоплення приватної власності навіть не звернула уваги. Спохмурнівши, вона потерла підборіддя.

Так, брат мав рацію. Занадто часто фанатики приносили куди більше бід, ніж проблеми їхнього безпосереднього профілю.

– Є щось за цими шанувальниками другого пришестя спадкоємиці?

Замислено глянувши на залишки кави в чашці, Кіран похитав її з боку на бік і притяг до себе блюдце.

– Здається, хтось із них є в академії. Мало того, мені не віриться, що виникнення цієї проблеми та така раптова смерть майстра Горика це просто збіг.

Накривши тарілкою чашку, він перевернув її, вирішивши поворожити. Відставивши отриману пірамідку, він знову глянув на сестру.

– Я з'ясував, що в останній день життя майстер ходив говорити з ректором і потім надовго затримався у факультеті менталістики.

Маска розбишаки остаточно відійшла на другий план. Навіть рука, яка притримувала гітару, трохи напружилася. Кіран міг дуріти скільки завгодно, але коли питання доходило до серйозних справ, він міг легко перемикнутися.

Кивнувши у відповідь на цю звістку, Анна закусила губу. Так, Горимир теж казав, що Горик тоді зазирав до Коріуса. Але в цьому не було нічого дивного. Старий некромант завжди підтримував досить дружні стосунки із драконом.

– Коріус уникає мене вже не перший день, і мені це не подобається. Не думаю, щоб у смерті майстра він був замішаний, але старий пройдисвіт явно щось знає…

Зітхнувши, Кіран притяг до себе відставлену тарілку з перевернутою чашкою.

– Що тепер думаєш робити?

– Зазирну на цвинтар, де загинув Горик. Магічний фон повинен був очиститися, якщо був вплив чужої магії та чарів, що намагалися замаскувати – я побачу.

Кивнувши, Кіран перевернув чашку і прибрав блюдце, щоб з цікавістю зазирнути у неї. У прогнозах він був не сильним майстром, так само як і Барс, яка отримала своє «добре» виключно через те, що до кінця навчання визначила, яке вино любить викладач.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍