Джозі Сілвер - Одного разу на Різдво

— це звучить, як запитання, ніби вона запитує себе, а не розповідає мені. Одне плече підняте, верхню губу прикусила. — Або, може, щось зі мною. Я не знаю, Лу. Я питала його, чи він щасливий, а він лише відмахується, ніби в мене клепки нема. — Вона намагається усміхнутися, але геть не весело. — Гадаю, просто зайнятий.

Я киваю. Хотіла б сказати щось корисне. Мені неспокійно від думки про те, що в цьому раю може бути якась турбота. Коли вони саме починали зустрічатися, я егоїстично сподівалася на те, що їхньому роману не судилося бути довгим, але з часом їхнє кохання стало природною частиною мого життя. Такий до холери великий острів, через який я мала переробляти свій життєвий маршрут, сподіваючись, що колись і сама знайду собі там місце.

— Лорі, ти це Сарі показувала? — Оскар повертається до нас з мобільним у руці. Він наближається, показує екран телефона, гортає фото нашої ідеальної недорозваленої пляжної халупи, нескінченний синій океан, стрімкий рожево-фіолетовий тайський світанок, який я знаю так добре.

— Дещо показувала, — кажу тихо.

Дивлюсь у сповнені ніжності Оскарові очі. Чи бачить він, що я всім своїм єством прагну опинитися з ним там і знову, просто зараз, сидіти на ґанку пляжної хижки, ховати пальці ніг у прохолодному піску? Це — мої улюблені спогади: коли сидиш годинами пліч-о-пліч… ці тихі розмови, ці задушливі цілунки. Тýга раптом стиснула ребра. Чому? Я ж тут із Сарою й Джеком, ніколи раніше не хотіла від них тікати. Я здивована, як сильно й гаряче розлютилася на Джека. Хочу витягти його з бару за рукав крутої шкіряної куртки, сказати: «Будь щасливим, дурню. І мені дай бути щасливою».

— Боже, це дивовижно, — зітхає Сара. — Хотіла б я туди поїхати.

Джек тягне свій коктейль, здригається, не приховуючи.

— Піду візьму пива.

Сара нібито хотіла щось сказати, та лише натягнуто всміхається, ловить Джека за руку та пропонує йому допомогти. Ми дивимося, як вони пробираються крізь натовп у барі, Оскар обіймає мене рукою за талію, тримаючи в іншій ще напівповний келих.

— Усе гаразд? — питаю, сподіваючись, що вони з Джеком поладнали.

Він киває:

— Сару я саме такою й уявляв.

З цього роблю висновок, що про Джека з моїх слів у нього склалося враження, що той такий собі безтурботний, а виявився скутим і напруженим.

— Я щось не так зробив? — Оскар заглядає до свого келиха, очі в нього потьмянілі та заціпенілі. — Ми могли б зустрітися з ними де завгодно — ти б лише сказала.

Раптом відчуваю до Джека скажену лють: чого він так недружньо повівся. Що, у біса, він намагається довести — своєю образливою футболкою, ледь прихованою зневагою до ексклюзивності цього бару, до Оскарового вибору коктейлів? Те, що він виграє по крутості, навіть коли Оскар багатший?

Я ставлю порожній келих на стіл, обіймаю Оскара, мені стає легше, коли тривога зникає з його очей.

— Ти все зробив абсолютно правильно, Оскаре. Ти — це ти, — обдивляюся бар, — ти чудовий, і я хочу, щоб вони знали тебе таким, яким ти є. Вони тебе полюблять, і ти їх, коли пізнаєте одне одного краще, — його рука потирає моє плече у відповідь на ці слова. — Просто розслабся та насолоджуйся вечором.

Я бачу, як повертаються Джек із Сарою, у нього в руках два пива, у неї — ще коктейлі з шампанським.

— З її вигляду одразу видно, що вона з телебачення, — дивиться на неї Оскар.

Я намагаюся побачити Сару його очима, поки вона наближається: золоті засмаглі ноги, голлівудські кучері.

— Ти певен, що обрав саме ту дівчину? — жартую.

Ненавиджу це, але постійно ставлю собі питання: чому, чому ж цей блискучий чоловік уподобав таку, як я.

Оскар виказує трішки роздратування, а я шкодую, що не втримала язика на припоні.

— Ти так сильно помиляєшся, що я навіть не знаю, що сказати. — Він м’якшає та підсувається до мене, обіймає за шию. — Для мене ти завжди найяскравіша жінка, Лорі. У будь-якій кімнаті, будь-якому барі чи на будь-якому пляжі.

Він опускає голову, цілує мене ніжно й упевнено. Я заплющую очі та на кілька секунд відчуваю себе найяскравішою жінкою.

— Знайдіть собі кімнату, дітки, — Сарин сміх розсипається легко і яскраво, а я розплющую очі й усміхаюся.

— Моя провина, — шкіриться Оскар, — я не можу від неї руки забрати.

Він проводить рукою по моїй — від плеча до долоні, переплітає свої пальці з моїми. За Сариною спиною Джек примудряється сміятися та супити брови водночас — справжній мімічний подвиг.

— Добра гальба тебе охолодить, друже.

Оскар бере пиво, добродушно сміється, попри Джеків закид про те, що вишукані коктейлі Оскара не були доброю гальбою. Сарині очі сяють — тішиться мною з Оскаром.

Джек спирається на стіну з пивом у руці:

— То що ж ти робиш, Оскаре? Окрім як швендяєш тайськими пляжами та підчіплюєш там дівчат?

Він пом’якшує своє питання підморгуванням, але водночас відчувається, що він підкопується під Оскара.

— Схоже, що життя з Біллі на тебе погано впливає, Джеку, — підморгую йому теж, і то не дуже дружньо.

Він знизує плечима: «Не переймайся», — та відводить очі.

— Банківська справа, — Оскар самокритично всміхається. — Типовий багатий придурок, так?

— Це твій вибір, друже.

Гаразд. Тепер це вже було дуже грубо. Сара гостро дивиться на Джека. Чесно кажучи, я вже готова вилити його пиво на його ж дурну голову. Оскар, проте, звик до кпинів щодо працівників банків, тож йому паралельно.

— Та знаю, що нудота. Не так, як у тебе, еге ж? Радіо, правда?

Криза минула. Джек нарешті змилостивився та підхопив нитку розмови, яку передав йому Оскар, — він розважає нас оповідками про радіостудію та розповідає про більш профільну роботу, яку він — на 95 відсотків упевнений — отримає влітку. Джек іскриться, мов феєрверк, коли говорить про роботу, тепер схожий на самого себе, веселий, розслаблений, і я теж нарешті можу розслабитися. Може, вечір і не буде таким уже паскудним.

Джек

Сьогодні вкрай важливий вечір, так? Оскар, сраний аристократ, вилупок із подвійним прізвищем. Дозвольте придбати для вас найдорожчі коктейлі в моєму клубі для обраних, дозвольте мені зневажливо кинути в розмові, що я такий собі банкір, дозвольте мені засувати язика Лорі