Arachne - Втрачені в космосі , Arachne

Він знову глянув на її обличчя, що замерзло в мертвому світлі медкапсули. "Чому я не побачив цього раніше?" — болісно стукала в голові думка. Він завжди сприймав її як дратівливий, але корисний чинник, як інструмент досягнення їхніх спільних цілей. Він ніколи не думав про те, якою ціною давалася їй ця впевненість. Як часто вона, приховуючи свої слабкості та страхи, виборювала визнання, як з боку Аеона, а й його самого.

Тепер, дивлячись на її безпорадність, Зейн почував себе зламаним. Все, що здавалося важливим — суперечки, конкуренція, спроби довести свою правоту — розлетілося на порох. Усе це мало значення. Все, чого він зараз хотів, - це побачити її знову усміхненою, почути її голос, навіть якби це була чергова критика на його адресу. Нехай вона лається, сперечається, нехай знову доводить свою правоту. Аби вона була жива і здорова.

Він раптом відчув, як сльози підступають до очей. Це почуття було йому чуже - він звик придушувати емоції, приховувати їх за маскою холоднокровності та стійкості. Але зараз… Він навіть не намагався боротися із цим поривом.

— Ти маєш повернутися, Кейлі, — видихнув він, дивлячись на її закриті повіки, які так і не здригнулися від його слів. — Ти не можеш здатися так, розумієш? Не можеш. Ти надто сильна для цього… надто важлива для всіх нас.

Він сам не помітив, як голос його затремтів. Усередині все переверталося від думки, що може настати день, коли він більше не почує її голосу, не побачить її, що сперечається з Аеоном або закочує очі на чергову його витівку. Зейн намагався прогнати цей образ, але він все сильніше і сильніше впивався у свідомість, викликаючи нестерпний біль.

— Я так багато не розумів… — Він видихнув, упираючись лобом у холодне скло. - Весь цей час я боровся з тобою, не усвідомлюючи, що борюся з тим, кого... кого не можу втратити.

Слова повисли в повітрі, що ледь помітні в звуку працюючих апаратів, що відстежують її життєві показники. Він сподівався, що вона якимсь дивом його почує, хоч би відчує його присутність. Ця думка змушувала серце розриватися, але він продовжував стояти поруч, не в силах відійти. Йому хотілося бути ближчим, ніби його тепло могло зігріти її і вирвати з чіпких лап несвідомого стану.

Вперше за довгий час Зейн почував себе безсилим. На полі бою він знав, як діяти, що робити в екстрених ситуаціях. Він звик брати ініціативу, звик бути тим, хто веде команду наперед, хто надихає. Але зараз усе це мало значення. Перед ним була Кейлі, і ніщо з того, що він умів чи знав, не могло допомогти їй. Все, що він міг, це сподіватися.

Зейн заплющив очі, намагаючись зібратися з думками. Він має знайти спосіб витягнути її звідси. Маю забезпечити їй безпеку, повернути її до життя.

— Тримайся, Кейлі… — прошепотів він. — Я тебе більше не відпущу.

Зейн, неохоче залишивши Кейлі в руках медиків, витер тремтячою рукою краплі поту, що виступили на лобі. Він підняв погляд і побачив Лі і Рема, які підтримували Аеона під руки, допомагаючи йому піднятися і сісти на імпровізоване сидіння з уламків шатла. Капітан, незважаючи на явну слабкість, зберігав свій звичний, суворий та рішучий вигляд. Очі його, завжди такі проникливі, зараз були напівприкриті, а дихання – нерівним та важким. Але навіть у такому стані Аеон не втратив тієї внутрішньої сили, яка завжди згуртовувала їхню команду.

Коли Зейн наблизився, капітан ледь помітно кивнув йому, ніби прощаючи минулі розбіжності. Зейн опустився на коліно перед ним, уважно вдивляючись у його виснажене обличчя.

— Капітане… — тихо промовив він, відчуваючи, як тремтять його власні руки. — Як ви... як вам удалося врятуватися?

Аеон мовчав кілька секунд, збираючись із силами, а потім коротко зітхнув, окидаючи поглядом членів екіпажу, що зібралися навколо. Ліра, Лі, Рем — усі стояли, затамувавши подих, чекаючи на його слова. Навіть ті, хто щойно прилетів із шатлом, зупинили свої роботи, щоб послухати свого капітана. Мовчання повисло над усім табором, як невидима пелена.

- Коли я зрозумів, що "Яскрава Зірка"... - Аеон перервався, прочищаючи горло, - ... ось-ось вибухне, я вирішив. Не було часу на довгі роздуми, не було часу на суперечки. Я знав, що якщо допустити активацію тієї сутності, яку ми виявили на борту, це може знищити не лише корабель, а й… — Він зітхнув, заплющуючи очі. — Увесь цей сектор.

Зейн нахилився ближче, намагаючись не проґавити жодного слова. Темна суть. Вони всі знали про її присутність на борту "Яскравої Зірки", але ніхто не уявляв її справжню природу. Це була енергія, що пульсувала в самій структурі корабля, наче підступний паразит, що вп'явся в їхню життєву лінію. Вони намагалися ізолювати її, але щоразу вона пробивалася крізь захисту, прагнучи поринути у ядро.

— Я активував екстрене блокування всіх відсіків, — продовжив Аеон, стиснувши кулаки. - Закрив аварійні шлюзи, заблокував переходи між секторами. Залишив лише один шлях — до рятувальної шлюпки.

— Але ж це означало… — Зейн завмер, не вірячи своїм вухам. — Ви пожертвували всім іншим?

- Так. — Капітан розплющив очі і глянув на нього зі стомленою гіркотою. — Я знав, що ми не маємо часу. Сутність шукала лазівки у захисних системах. Я бачив, як вона проникала до енергоконтурів, намагаючись захопити управління над кораблем. Я не міг дозволити їй вийти за межі нашої зони ізоляції. Якби вона пробралася до машинного відділення чи командного центру, ми б усі загинули.

Аеон тяжко видихнув, наче знову переживав ті моменти.

— Я заблокував її, перекривши подачу енергії до всіх секторів, крім одного коридору, що веде до шлюпки. Решта шляхів були запечатані. Я розумів, що це єдиний наш шанс. І... — Він зробив паузу, ніби не вірячи, що знаходить сили розповідати цю історію. - Кейлі була поряд зі мною. Вона допомагала стабілізувати системи, незважаючи на серйозні ушкодження.

— Але як… як ви встигли вибратись? - пробурмотів Лі, його очі округлилися від подиву. — Після вибуху ми не отримали жодних сигналів.

Аеон гірко посміхнувся.