Світлана Володимирівна Тараторіна - Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна

нозі в пошуках чобота, незграбно розмахував руками у спробах потрапити у рукава шинелі, панна Айвс виклала своє бачення. Виявилося, що три перші вбиті були пов’язанні з Союзом жінок за чистоту Імперії. Такого собі жіночого клубу нечистененависників. Хом’якова стояла у витоків, а удова з Катерининської не шкодувала пожертв; дружина ж комівояжера подала заявку на вступ.

— Не знаю, чи справді ненавиділа нечисть, але членство у Союзі жінок — це квиток до респектабельного світу. Ми маємо звернутися до жінок публічно і спробувати вирахувати потенційних жертв.

Наступне, що запам’ятав Тюрин — скажений стукіт коліс. Від сухого варення у голові запанувала дивна легкість. Хотілось їхати і їхати, тільки б Василина була поруч.

Лише коли прольотка проминула Ботанічний сад, обігнула Університет і увірвалася на гамірну Велику Володимирську, Тюрин зрозумів, куди вони їдуть і що значило оце «звернутися публічно». Василина надумала дати оголошення. І єдиною газетою, яку точно передплачували всі людошовіністки, була щоденка «Киянин», редакція якої вже кілька десятиліть розміщувалася на Караваєвській, навпроти знаменитих лазень болотяника Міхельсона.

— І що ви думаєте написати? Що всім жінкам, які значаться у Союзі, загрожує страшна смерть в обіймах божевільного перелесника? Це спричинить страшну паніку. А потім полетять голови перелесників… — п’яно шепотів Олександр Петрович, ледь устигаючи за панною Айвс.

Вони піднялися до редакції, Василина загадково посміхнулася і зникла за дверима редактора.

Тюрин залишився сам на сам з працівниками газети. Всі були людьми і, здавалося, водночас розвернулися, щоб нагородити людиноподібного злими незадоволеними поглядами. Тюрину раптом забракло місця. Він необережно зіштовхнув зі столу паперову купу, і хтось у спину проказав: «Потвора».

Ситуацію порятувала нестримна, як весняний Дніпро, панна Айвс. З кабінету редактора вивалився червоний пан і голосно закричав:

— Тумсе! Тумсе, за ногу тебе дери! Прийми у панни оголошення, — і так гупнув дверима, що з одвірка посипався тиньк. Василина переможно рушила в напрямку піднятої голови.

«Тумс Ярослав Вікторович, молодший реєстратор», — значилося на табличці на столі.

Невисокий зляканий хлопчина прийняв з рук дівчини покреслений папірець. Йому так кортіло якнайшвидше відпустити клієнтів, що довелося кілька разів перераховувати слова в оголошенні. При цьому масні чорні пасма постійно падали на обличчя. Тюрину так і не вдалося розгледіти рис.

«Союз монархісток Ростова „За царя-батюшку й отєчєство“ пропонує пенсію одній з посестер з „Союзу жінок за чистоту Імперії“. Перевага надаватиметься жінкам, які втратили чоловіка. Окрему відзнаку отримують активні членкині Союзу. Свої заявки надсилати на…» Далі значилася адреса приймальні Василини Айвс.

— От побачите, якщо не на гроші, то на відзнаку точно клюнуть, — уже на зворотній дорозі пояснила жінка. — І ми будемо мати перелік потенційних жертв.

— Я вам дивуюся, Василино…

— Джеймсівна, — проказала Айвс.

— Гм, — кліпнув очима відживлений. — Звідки у вас таке розуміння характеру цих монархісток?

Перед очима Тюрина розповзалися великі кольорові плями.

— Я ж кажу, це модний клуб, — несподівано знітилися Василина, — моя мама… У кожній родині є свої диваки.

Олександр Петрович бадьоро подолав останню сходинку і з усієї дурі бахнувся в чорну київську багнюку.

*

Шкіра злазить з обличчя упиря-змієпоклонця. Свята вода завдає ран, подібних до опіків купоросною олією. Упир сидить навпроти вікна, жандарм готовий щомиті відтулити завісу, щоб підсмажити його під сонячним промінням.

Разом зі Степаном ми відкрили, що існують давні капища матері Змія Апі. Ці місця манять змієпоклонців. Вони вірять, що Апі допоможе відродити Змія.

Упир, який конає переді мною, намагався принести людську жертву — хлопчика дванадцятьох років. Але Апі не відгукнулася, не постала перед очі упиря. Вона не чує молитов свого народу.

Голова палає, як у гарячці. Забита об кістки Змія щока мала давно загоїтися, але й далі болить.

Степан допоміг Четвертому відділу переховати кістки. Тепер вони запечатані там, де змієпоклонцям їх не дістати. Вони під Великою печаткою.

Степан не хоче говорити про два тіла, які ми бачили між гігантських ребер на Щекавиці. Я переконаний, що чорне тіло належало убивці Змія — Віщому Ольгу. Друге було людською частиною Обадії. Карл каже, ми даремно потривожили кістки. Але я знаю, Змію не відродитися без серця. А воно належатиме тільки мені.

Я беру кілок і приставляю до грудей упиря. В мене немає жалю, я мушу дізнатися, хто забрав серце Змія.

— Ти божевільний! Ти не знаєш, що шукаєш! — кричить упир, і я припиняю його муки.

Я вже знаю відповідь. Вона застигла в очах упиря.

Серце Змія…

*

— Шефе? Шефе? Ви, коли наступного разу зволите нализатися, то питайте мене. Я вам таку цукровку дістану! Пальці пообкусюєте. А ця фабрична… — Топчій ще раз плеснув Тюрина по щоці. — Фе! Від неї одні памороки і гикавка.

Олександр Петрович ні живий ні мертвий доповз до відра з водою і з розмаху занурив голову. Після кількох хвилин жадібного пиття і форкання нарешті пробелькотів:

— Це все бісове сухе варення. Знову дика маячня наснилася, ніби я був батьком і мучив якогось упиря… А ще привиділося, що ми з Василиною їздили до газети, тому що знайшли труп. Добре, хоч це неправда…

— Не зовсім, — Топчій подав рушника і відійшов. Відразу після пробудження Тюрин його мало не розтовк. — До Скалонне зранку приїздив редактор «Киянина», побий його лиха година. Кричали-с. А пан поліцмейстер просто снідати відмовилися, поки вас не побачать. Нова удовиця з Липок, з місцевої аристократії. Тож самі розумієте — галасу вище за Софійську дзвіницю.

— Значить, таки не сон, — зітхнув Тюрин і застебнув кітель.

VI

Новою жертвою стала дружина гласного міської думи Вільгельма Яковича Ряхіна, який за місяць до того переставився за вельми пікантних обставин. Верхи на жовтобілетній нявці з публічного будинку на Думській. Казали, що небіжчик мав особливу пристрасть до людиноподібних красунь. Може, тому Емілія Людвигівна Ряхіна так ненавиділа нечисть. Майже весь посаг вона витратила на Союз жінок за чистоту Імперії.

«Василина мала рацію, — думав Тюрин, оглядаючи голу жінку. — Всіх жертв пов’язує Союз жінок. Але членкинь сотні, чому саме ці? Добре, молоді хоч гарні. А підтоптані? І знову купоросна олія», — поліціянт торкнувся рубців на мертвій шкірі. Випалені очі сліпо дивилися у стелю. Старечі зморшки назавжди завмерли в огидній хтивій посмішці.

Поліціянт звернув увагу на туалетний столик. Серед гребінців, стрічок, помад і пудр, якими бідолашна жінка хотіла повернути привабливість, самотньо стояв давній знімок. Три молоді жінки всміхалися з ґанку ошатного будинку з білими колонами. Однією, без сумніву, була вбита, у крайній ліворуч Тюрин упізнав відблиск, генеральші Хом’якової. Обличчя середньої виїв час.

Топчій підліз під руку і жадібно втупився у фотокартку.

— Є