Інна Романова - Мій фантастичний хлопець, Інна Романова

У понеділок вранці я збиралася на заняття, вийшла з душу і почула характерний дзвінок на телефоні - саундтрек до фільму Шерлока Холмса і доктора Ватсона.

- Привіт, мамуля, - відповіла на відеодзвінок.

- Привіт, донечко, бачу ти в знайомій обстановці. А де Алекс? - вона широко посміхнулася.

- Пішов в душ, - ляпнула перше, що спало на думку. 

- І давно ви разом живете? - не дарма у мене на телефоні ця пісня, вона знакова, про сутність моєї матері.

- Я в п'ятницю переїхала, - опустивши погляд сказала.

- От і прекрасно, тільки мені обов'язково треба поговорити з Алексом.

- Я йому скажу. Ми тобі через 10 хвилин передзвонимо, -  поклала слухавку, зітхнула і пішла шукати хлопця.

- Алексе, до тебе можна? - постукала в його двері.

- Звичайно, - я побачила Алекса в незастебнутій сорочці, джинсах і босоніж. Вид не для моїх слабких нервів, він був чудовий. Я секунд на 20 зависла, сподіваюся, моя щелепа не відвисла від видовища - Аню, так що ти хотіла?

- Ой, точно! - вигукнула я. – Моя дорога мама просила нас передзвонити їй зараз. Вона здогадалася, що ми живемо разом. Ти ж зможеш з нею поговорити? - я його не видала перед батьками, тепер його черга допомагати мені.

- Звичайно, почекай 5 хвилин, я до тебе прийду в кімнату. І Ань ... ти б одяглася.

Я подивилася на себе, о Боже, я ж обмотана рушником і, власне, це весь мій одяг.

Швидко натягнула нижню білизну, джемпер і джинси, розчесала волосся і подивилася в дзеркало - ну ок, виглядаю пристойно.

- Можна? - Алекс зайшов без стуку до мене і озирнувся.

- Відразу видно, що тут дівчина живе, така атмосфера, запах, навіть тон, по-моєму, змінився в кімнаті.

Я подивилася, ну так - косметики купа на столі, на стільчику речі висять, ліжко застелила по-швидкому і ще пару суконь висить на вішалках на дзеркалі, перенесла з балкону, щоб швидше висохло.

- Ну що, телефонуємо? - запитала Алекса і набрала маму.

- Привіт, синку, - мама почала з важкої артилерії - Я вас вітаю з таким важливим і серйозним кроком у вашому житті! Скажи мені, твої батьки в курсі?

- Так, вони познайомилися з Анею і вона їм дуже сподобалася, не переживайте, - спокійно запевнив її мій фіктивний бойфренд.

- Чудово! У мене до вас делікатне питання ... розумію, що пристрасть це справа така ... іноді несподівана, особливо на початку відносин. Будьте обережні і не наробіть діточок. Ну, якщо вийде, то нічого страшного, будемо любити і ростити, але хотілося б, щоб ви закінчили університет. Хоча б ти, Алексе, - мені хотілося згоріти від сорому. Я закрила очі і почала рахувати до 10, щоб не зірватися. Мама вміє вивести мене з рівноваги.

- Не переживайте, мамо, - сказав цей ... нехороший хлопець! І він туди ж, грають в "дочки-матері», точніше «син-матуся». - Ми будемо завжди дуже уважні і не будемо забувати оберігатися.

- Тепер я спокійна, - посміхнулася моя маман. – Не буду більше відволікати вас, гарного тижня!

- Татові привіт, - додала я і вимкнула відеозв'язок.

- Я не хочу це коментувати! - видала  скоромовкою . – Ти в універ йдеш? А то я вже запізнююсь.

- Ні, у мене заняття сьогодні з 11 почнуться. Ти збирайся, я тобі бутерброд з кавою швидко зроблю.

Дівчата мене обіймали і голосили на несправедливість буття.

- Чому мене ніхто не вигнав? Я теж хочу жити з найкрасивішим хлопцем університету! - надула губи Світлана в удаваному обуренні.

- А я вже на цьому тижні переїжджаю… - мрійливо видихнула Іра, у них з Ігорем своя романтика.

- Дівчата, я ж батькам сказала, що дві мої подруги виселилися з гуртожитку і вони мені квартиру підбирають. Теж на цьому тижні з'їду. Нехай тепер самі там живуть! - випалила Свєта..

- Аню, як тобі живеться з прекрасним і могутнім Алексом? - цікавиться Іра

- Дуже добре. Він такий чистюля і педант, це трохи напружує, якщо чесно,  зате їсти готує і приємна компанія! - я тепло посміхалася, згадуючи наш вікенд.

- І нічого ще не було? - Свєта скептично так бровку підняла.

- Ні! 

- Ну, значить буде, - зі знанням справи сказала Іра. - Погодься, що у вас взаємна симпатія. Він би в житті не запросив іншу дівчину до себе, ти, Анюта, особлива. Мій Ігор каже, що це повинно бути тільки кохання .

- Що ж, поживемо - побачимо. Я наперед не загадую, але він мені подобається, дівчатка, і сильно, - зізналася і закрила обличчя руками.

- Ой, зізналася нарешті! - грюкнула по плечу Світлана. - Аню, відкрию секрет, це видно неозброєним поглядом. 

- Як думаєте, я йому подобаюся? - несміливо запитала у подружок. – Адже він жодного разу не намагався мене поцілувати, завжди такий стриманий і галантний.

- Так бери справу в свої руки! - скрикнула наша головна спокусниця. - Іра, давай її сьогодні відведемо в магазин нижньої білизни і на шляху навчимо жіночих штучок, а то вона ніби в монастирі росла, чесне слово.