Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

Духи відчули їхню присутність миттєво. Коли вони вже знали про них, жодні переховування не могли би їх спинити – Айза знала це зі свого досвіду. Вона вхопилася за серпа та відчепила його від пояса одним простим рухом. Вона знала, що потрібно робити, і була готова до цього з миті, як відчула присутність мертвих сутностей. 

Айза перекинула косу за спину, щоб та не заважала. Тесей ззаду копирсався у кишенях – знайшов ще час! 

І саме у ту мить, коли перший дух перетнув кілька рядів і був вже зовсім поряд, а Айза почала піднімати руку із серпом, її смикнуло назад. Це було надзвичайно неочікувано, і вона ледь не впала на спину, але її підтримала міцна рука. 

Вона озирнулася, збираючись заїхати невідомому серпом по шиї чи чому ще, і ледве встигла зупинити руку перед Тесеєм. 

 – Не туди воюєш, – зауважив він напрочуд спокійним голосом. 

Айза дивилася на нього якусь мить із нерозумінням. Останнє, що він мав би робити, коли на них нападала ціла купа духів – так це відволікати її. Але вона не встигла нічого йому сказати, бо Тесей смикнув її знову – тепер вже не просто назад, а у бік одного із склепів. 

 – Що ти робиш? – зашипіла вона, втім, не вириваючись. Ще не вистачало і справді з ним сварку влаштувати посеред кладовища. Вона вже бачила, як дух наближається все ближче, і від нього Айзу й Тесея відділяли всього кілька метрів холодного нічного повітря. 

 – Рятую тебе, – знову відізвався Тесей. 

Він випростав руку вперед – до масивних вапняних дверей одного із склепів, і притиснув до них якийсь талісман. Від цього плита, яка здавалася непорушною, почала сунутися сама, утворюючи малу щілину. 

Не встигла ще Айза нічого й зрозуміти, як Тесей протиснув її туди і відразу ж чкурнув за нею. Всього мить – і Тесей зірвав талісман з входу у склеп, і вапнякова брила зачинилася, залишаючи їх у майже цілковитій темряві. 

Айза перші пів хвилини сиділа мовчки, намагаючись зрозуміти ситуацію. І що це взагалі було? 

 – Що це взагалі було? – вголос повторила вона. 

Тесей шарудів якимись листочками поряд із нею і за кілька митей запалив у руці один із артефактів, осяюючи невеликий склеп слабким розсіяним світлом. 

Втім, і його було достатньо для того, щоб Айза помітила щонайменте три паперові талісмани, які некромант вже встиг почепити на стіни. Два з них Айза навіть впізнала – ті, що мали відлякувати духів. 

 – Ще раз – рятував тебе, – Тесей приліпив на стіну склепа ще кілька талісманів. – Це було єдине місце, в яке можна було сховатися поблизу. А реакція в тебе так собі насправді. 

Айза сиділа непорушно. Вона щосили намагалася зрозуміти. 

 – Від чого рятував? Від духів? – схиливши голову, запитала вона. – Тобто, я маю на увазі, від нашої роботи? Красно дякую, – в’їдлива посмішка розповзлася по її обличчю. 

Тесей помітив її і його лице спохмурніло. 

 – Ти взагалі бачила, скільки їх там було? Не менше десятка. Так що можеш забути поки що свою працелюбність. – Тесей повертівся на місці і почав знімати плащ. – І взагалі…. Ти опинилася вночі наодинці із привабливим чоловіком – і ось твоя реакція? Розчаровує… 

Він зняв свій розцяцькований плащ і поклав його прямо на запилену землю склепу. Після цього стягнув ще й камзол, що ховався під ним, та почав мостити з нього на підлозі якесь кубло. Айза дивилася на все це із мовчазним, але від цього не менш сильним подивом. 

– Що ти робиш? – нарешті запитала вона, краєм ока поглядаючи на камінь, що закривав вхід у склеп. Їй вже не терпілося розібратися із духами і, можливо, повернутися додому і нормально відпочити. 

 – Спати лягаю. Розмови з тобою, звичайно, цікаві і насичені, але я все ж оберу відпочинок. І тобі теж раджу. 

Він і справді під пильним поглядом Айзи почав лягати долілиць, закутуючись у свій плащ і прикриваючи очі. Айза ледве стримувала бажання копнути його ногою, щоб він прокинувся і осягнув, у якій ситуації вони опинилися. 

 – Ти… Ти зараз серйозно? На кладовищі духи! Десяток, ти сам сказав! 

Тесей тільки ліниво позіхнув і привідкрив одне око.

 – Я поставив захисні амулети. Вони нас не бачитимуть. Вранці упокоїмо. 

Айза трохи пожувала губу, намагаючись надати обличчю найбільш саркастичний вираз. 

 – …а чому би нам не зайнятися цим зараз? Знаєш, тоді, коли ми і повинні це робити? 

 – Ти мене не чула? Їх не менше десяти, – Тесей знову дивився на неї обома очима, але Айза не могла не помітити у його погляді знайому дещицю поблажливості. – Можливо, я би один і впорався, але я не можу ще й слідкувати за тобою, щоб ти не вбилася. А якщо я вийду зі склепу один, захисні чари однаково спадуть, – він зовсім трохи подумав, а потім похитав головою. – Ні, це неможливо. Нам потрібно перечекати до ранку. 

Айза вперла руки у боки, пронизуючи Тесея вже майже справді злим поглядом. 

 – Дурниці. Я не маю часу тут розсиджуватися – маємо позбутися їх зараз. А що, як вони попрямують до міста? 

Айза собі цілком могла таке уявити. Духи завжди шукали поживи, і їх прямо-таки тягнуло до живих. Вони самі захистилися тесеєвими амулетами, але чи була досить сильною охорона кладовища, щоб втримати так багато мертвих? А вони ж бо були тут для того, щоб якраз і займатися такими випадками.