Михайло Юрійович Відейко - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

На сьогодні встановлено, що в Стародавній Греції рабство було лише однією з форм залежності. З елліністичного періоду цих форм стає дедалі більше. Відтоді соціально-політична структура античного світу стає строкатою, тож складалися різні форми відносин між різними групами населення. Економічне підкорення чи пряме володіння мало низку різних причин. Полісна організація передбачала можливість експлуатації як рабів, так і юридично вільних осіб, що перебували поза межами громадянської спільноти і були неповноправними, хоча й особисто вільними жителями поліса. Поряд із рабством, у римські часи в Херсонесі існувала форма експлуатації, близька за суттю до колонату або клієнтели. Таке явище існувало в тих областях, де значні обсяги землі концентрувалися в одних руках. Документальними написами в Херсонесі неодноразово засвідчено наявність іноземців. Вони могли купувати, орендувати землю, урівнюватися в правах із громадянами за якісь особливі заслуги, а могли й ставати залежними від громадян.

Розподілені також були значні масиви родючих земель у Північно-Західному Криму. Втрата цих земель через нестійке військово-політичне становище призвела до значного економічного спаду. Посилення воєнної загрози з боку «варварів» призводило до тимчасових економічних і соціальних криз у полісі, а в ІІ ст. до н. е. — до повної втрати володінь у Північно-Західному Криму і звернення по допомогу до Понтійського царства. У зв’язку із постійними сутичками з довколишніми «варварами», верховних богів поліса Партенос і Геракла вшановують як войовничих захисників.

Скоротилося виготовлення сільськогосподарської продукції. Утім це привело до розвитку промислів, що забезпечували прожитковий мінімум розореного внаслідок скіфської експансії населення. Саме промисли сприяли певній стабілізації економіки Херсонеса. З межі ер у Херсонесі починається масове будівництво цистерн для засолення риби і виготовлення рибних соусів. Соуси користувалися попитом не лише в місті, а й на зовнішньому ринку. Серед продукції найбільше цінувався гарум, або гісперійський розсіл, який робили зі скумбрії. Неприємний, надто стійкий сморід під час його виготовлення, було чути на значні відстані. Та в Римській імперії він коштував дуже дорого, як кажуть, за ціною парфумів, тож, напевно, для мешканців прибуток від продажу врівноважував будь-які запахи. Із солінням риби було розвинуто видобуток солі. Її добували в околицях Херсонеса, для чого використовували до десяти солоних озер, де щороку видобували до 130 пудів солі.

Сусіди грецького населення у Північному Причорномор’ї прирівнювали його, напевне, до самого поняття «торгівля». У Херсонесі існувало кілька ринків. Один розташовувався на центральній площі, агорі. За римського часу ринки мали чотирикутну форму, їх забудовували зі всіх сторін критими, іноді двоповерховими портиками, які з’єднувалися кількома ворітьми з прилеглими вулицями. Обов’язково на агорі будували стою або базиліку.

У місті існував спеціальний ринок для продажу свічок, в’яленої та солоної риби, рибних соусів. Відомо, що його збудував Теаген, син Діогена, поки був агораномом. Торгівля рибою та рибними продуктами велася в круглій будівлі в центрі ринку — павільйоні.

Зовнішня торгівля була важливою для Херсонеса. В Римський період окремі регіони спеціалізувалися на продукції різних видів. З Херсонеса вивозили сільськогосподарські вироби, сіль і різні сорти солоної риби. Натомість ввозили залізну руду, кольорові метали, вино, оливкову олію, ремісничу продукцію, парфуми в скляному посуді та предмети розкоші. У перші століття н. е. найбільше торгували з містами Південного Причорномор’я. Красива червонолакова кераміка з Малої Азії сухопутним шляхом доправлялася до південнопричорноморських міст Гераклея і Сінопа, а звідти вже перевозилася до Північного Причорномор’я.

Зовнішньою торгівлею, та й загалом значними обсягами торгівлі, займалися представники соціальної верхівки. Їм дарували права римського громадянства, привілеї, пов’язані з ними, які сприяли торговельній діяльності. Цей прошарок займався гуртовою і морською торгівлею, тобто діяльністю, що викликала повагу. Такі справи дозволяли накопичувати значні статки, влаштовувати безкоштовні для всіх міщан бенкети і святкування на релігійні свята, будувати або частково фінансувати громадські будівлі, що й було почесним обов’язком громадян. У Херсонесі проживали в цей час ксени, вихідці з південнопонтійських міст, які теж жертвували кошти на будівництво громадських споруд. Ці кошти також були зароблені великою торгівлею.

На противагу цій морській торгівлі, дрібний торговець за античності сприймався людиною, яка обманює і варта зневаги. Його діяльність не схвалювала громадянська спільнота. Тож роздрібною торгівлею займалася частина збіднілих громадян, які за своїм станом були близькі до вільновідпущеників.

Багато дискусій завжди викликає торгівля з місцевим, «варварським», населенням. Цікаво, що розкопками на поселеннях і могильниках місцевого населення Таврики відкрито дуже мало монет. Їх кількість не до порівняння з обсягами привізної ремісничої продукції. Це наводить на висновки, що обмін не завжди спирався на гроші та не завжди був еквівалентним. Натуральний обмін між більш розвинутими і менш розвинутими соціально-економічними структурами не міг бути рівноцінним. Тут на перше місце виступала споживацька вартість товару, яка не завжди відповідала обмінній вартості. Херсонеські торговці, з одного боку, і «варварське» населення Криму, з іншого, не були рівноцінними партнерами, оскільки був відсутній стійкий еквівалент, гроші.

Розширення посередницької торгівлі з населенням Південно-Західного Криму, як і морської торгівлі, разом із розвитком ремесла, урівноважувало скорочення сільського господарства в перші століття н. е. Вирішальною при цьому була стабілізація воєнно-політичної ситуації навколо міста завдяки присутності римських міст.

При цьому стає строкатим етнічний склад населення, хоча не внаслідок варваризації. Поряд із греками-нащадками колонізаторів жили вихідці з інших районів античного світу. Їхній соціальний статус і становище були різними. Посилювалася етнічна взаємодія різних груп населення, ускладнювалася етнічна структура, що було закономірним процесом, спільним для всього античного світу. Цей процес почався в часи кризи поліса й утворення елліністичних держав. Він тривав і в наступні часи перебування еллінського світу під імператорською владою Риму.

Гарнізони Понтійського царства було введено в Херсонес, Ольвію та Аполлонію Понтійську у Західному Причорномор’ї. Басилевс Мітрідат VІ Євпатор гарантував безпеку цим містам, але, з іншого боку, вимагав данину. Податки були надмірними, як пише Страбон. Понтійські війська перебували тут довгий час і виведені були лише на початку І ст. до н. е. на вимогу римського сенату. Для мешканців Херсонеса залежність від Боспору була обтяжливою.

У другій половині І ст. до н. е. після прохань громадян Гераклеї, материнського міста Херсонеса, до Цезаря, місту було даровано елевтерію, на кшталт договору на вірність Риму. Правовий стан міст на території Римської імперії відрізнявся на Сході і на Заході. У західних провінціях переважали міста з італійським правом, а в східних і балкано-дунайських, населених переважно греками, проживали громадянські спільноти людей перегринського статусу, тобто тих, хто не мав прав римських громадян. Тут використовували таке правове поняття як «елевтерія» (свобода) і «автономія», відомі грекам ще з V ст. до н. е. Звичайно, поняття елевтерія дещо втратило значення суверенного поліса з часів Македонського. В римський період воно було наповнене новим значенням і використовувалося при створенні нової соціально-політичної та адміністративної систем.

Херсонесити за допомогою елевтерії бажали звільнитися від сплати данини боспорським басилевсам. Права елевтерії місто здобуло лише після невдалих походів Фарнака проти Риму. Але після смерті Цезаря все змінилося. Боспорський цар Асандр спробував знову підкорити Херсонес, хоча це йому не вдалося, місто відстояло свою незалежність. Август у 24–25 р. до н. е. врегулював відносини Херсонеса і Боспору, ініціювавши оборонний союз між ними, який проіснував до Римсько-боспорської війни.

Під час боспорсько-римського конфлікту