Жиль Легардіньє - Остерігайтеся котів

— Це й справді «дивошливо»…

Він, напевно, хоче сказати «дивовижно» і «зворушливо». Якщо це не… О Боже!

Під час обіду я багато чого дізналася про нову професію. Я більше ніколи не подивлюся на тістечко, як колись.

35

Дивно, я щойно дебютувала в новій професії, а вона вже врятувала мене від однієї з головних небезпек, що загрожує моєму життю: одержимості Ріком.

Зрештою, через працю в поті чола, зустрічі з новими людьми, навчання мені вдається не думати про нього хвилини поспіль. А по обіді сталося… Людей було небагато. На вулиці, на тротуарі, я помітила Мохамеда, який саме отримав товар. Він квапився прибрати коробки, тому що постачальник виставив значну їх частину перед пекарнею. Тож якщо мадам Бержеро помітить, то знову вийде, і не для того, щоб привітатися.

Зайшла жінка із сином років десяти. Вона бере птіфури. Хоче провідати свою стареньку хрещену, а дитину на той час відправити на заняття з математики для підготування до початку нового навчального року. Хлоп'я геть не радісне, зважаючи на численних товаришів, які катаються на велосипедах чи грають у футбол. Деякі старші хлопці й дівчата, тримаючись за руки, приходять по морозиво. Земля нагрілася від сонця, машин небагато. У повітрі витає властива лише літу безжурність. І ось заходить Рік. Він просто світиться.

— Добрий день!

«Де ти був? Я чекала на тебе три дні! У тебе знову були якісь таємні справи?»

— Добрий день.

— Я дуже хотів зайти побачити тебе у твій перший робочий день. Сподіваюся, що ти знайдеш тут те, що шукаєш.

«Якщо ти в полі мого зору, то я знаю, що шукаю».

— Дякую. Це справді мило з твого боку.

Коли він ось так на мене дивиться, то відчуваю, що зараз розтану, як морозиво в цих підлітків, які цілуються на тротуарі навпроти.

— Що ще не продалося від ранку?

— Прошу?

— Що твої клієнти в тебе не просили?

— Чому таке запитання?

— Щоб ти продала весь сьогоднішній товар і тобі це принесло успіх.

Ванесса, у якої завжди вухо напоготові, виходить із підсобки й шепоче:

— Желе зі смаком кави. Ніхто їх ніколи не купує. Утім, вони, мабуть, не дуже свіжі.

Я дивлюся на Ріка:

— Ми не продали лише желе зі смаком кави…

— То я візьму одне.

— …тому що вони…

Підходить мадам Бержеро. Рік голосно заявляє:

— Ти мене переконала, беру два.

Ванесса дивиться на Ріка, наче він геть з’їхав з глузду. Я намагаюся не сміятися, але це доволі складно.

Рік дає гроші мадам Бержеро, а тоді повертається до мене:

— Тобі подобається музика?

Який стосунок це має до желе? Що він із ним робитиме? Сподіваюся, не запропонує мені його скуштувати.

Хоча, якщо він мене запросить, то я з'їм два несвіжі тістечка зі смаком кави.

— Чи я люблю музику? Що за питання! Я обожнюю музику.

— Ти погодишся піти зі мною на концерт наступної неділі?

Я знаю, що не годиться стрибати від радості в магазині, але мені важко себе контролювати. Він мене запрошує!

— Залюбки!

— Зайди до мене якось увечері, і ми домовимося, добре?

«Якось увечері? Я закінчую через три години і двадцять чотири хвилини, буду в тебе через три години і двадцять шість хвилин».

Він уточнює:

— Скажімо, завтра ввечері, якщо тебе влаштовує, відсвяткуємо встановлення нового водонагрівача.

— Добре, до завтра.

Він виходить. Мадам Бержеро насуплює брови:

— Це не твій новий сусід?

— Він.

— Він на тебе так дивиться…

Ванесса закочує очі. А власниця мене питає:

— Як ти переконала його купити желе? Ніколи не роби цього. Ніхто їх не бере. Цей Дені затявся та й далі їх робить, незважаючи на мої вмовляння. А через твого друга він почуватиметься зобов'язаним продовжити…

36

З усіх наших дівчачих посиденьок я особливо люблю ті, що наприкінці літа. Після відпустки кожна з нас розповідає неймовірні історії, і ми такі щасливі знову зустрітися.

Дзвоню у двері квартири Мод, у руках дві великі сумки з пляшками. Мені відчиняє Соня. Судячи з гамору, що долинає зсередини, усі вже зібралися. Веселяться.

— Привіт, Жулі! Ти принесла напої? Класно, свято починається! Треба було попросити тебе захопити ще й десерт!

Новини швидко ширяться. Соня забирає в мене сумку й кличе на кухню. Жад вітається і йде за нами, тримаючи в руках фотографію. Соня пояснює:

— Я саме показувала, який має вигляд Жан-Мішель.

Вона забирає фото в Жад і пхає його просто мені під ніс. Темношкірий здоровань, міцної статури, у чорному кімоно, у позі Брюса Лі, з диким поглядом. Він справді в це вірить. Жад іще раз дивиться, розчарована, що не має кого показати.

Заходить Софі й обіймає мене:

— Привіт. То як перший тиждень?

— Я страшенно втомлена. Важко фізично. Утім, я побачила половину міста. Що ж до пліток, то я в епіцентрі подій.

Соня й Жад і далі дискутують, більше не звертаючи на нас уваги. Софі забирає мене:

— Із Патрісом скінчено. Я прогнала його. Мені набридло. Не говори нікому, ще зарано. Знаєш тільки ти.

— Не надто важко?

— Жахливо, але я почуваюся легше. Весь цей згаяний час… А ти з Ріком?

— Завтра ми йдемо на концерт молодих талантів у соборі Сен-Жюльєн.

— Ви прогресуєте, це вже добре. Але там ви не зможете поворкотіти…

Заходить Лена й радісно скрикує, побачивши мене:

— Жулі! Класно! Ти мусиш висловити свою думку.

Лена — досить особлива. Естетка, вона витрачає половину своєї заробітної плати на різноманітні креми, сироватки, фарби для волосся й ось уже два роки захоплюється пластичними операціями. Вона вирішила стати просто богинею і йде на все, що пропонує індустрія краси. Щоб ви могли уявити собі персонажа: її нік в Інтернеті — «Принцеса мрії». Про це варто сказати відразу. Судячи з того, що ми про неї знаємо, її стратегія не надто функціональна. Досі ще ніхто не прийшов викрасти красуню. Тож вона не зупиняється. Саме в неї виникла ідея позувати в образі фей для календаря на користь малозабезпечених перукарок. Усі відмовилися, окрім Жад, яка вже уявляла себе з маленькими крилами й блискучою паличкою. Саме Лена переконала муніципалітет організувати конкурс краси… Ми вже бачили її рудою, вороново-чорною, платиновою блондинкою, і таке враження, що на ній знову щось змінилося, але ще не знаю, що саме. Сьогодні вона одягла сукню з розкішним декольте. О Боже, здається, я тільки тепер зрозуміла…

— Ти бачила? Вони гарні, правда? Я зробила їх у дуже популярній клініці.

Вона ворушить грудьми,