Альфред Деблін - Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін

він же міцний хлоп і не дурний, куди він подінеться. Може, втрапив у якусь халепу? Цього бути не може, Франц не такий. Може, Ліно, ви з ним посварилися? Та де там, нічого такого, я йому ось камізельку сплела. Наступного дня по обіді Мек таки йде до хазяйки, Ліна напосідала, тож довелося піти. Так, Біберкоп стрімголов вибрався з квартири, такий завжди був привітний, і того ранку також, отже, що не кажи, а тут щось негаразд; всі свої речі позабирав, і нитки не залишив, ось зайдіть подивіться. Мек сказав Ліні, щоб та не хвилювалася, він сам розбереться. Він задумався і, як досвідчений гендляр, одразу збагнув, звідки вітер віє, тож пішов до Людерса. А той сидить у своєму барлозі й бавить мале дівча. А де Франц? Та десь переховується, кинув його, навіть ще винний залишився, Франц, мовляв, забув з ним розрахуватися. У це Мек аж ніяк не може повірити, вони розмовляють добру годину, з Людерса годі щось витягти. А ввечері вони — Мек і Ліна — заскочили його у кнайпі навпроти його будинку. І тут справа трохи прояснилася.

Ліна хоч і ридала, але дещо таки згадала. Людерс таки має знати, де Франц, адже вони бачилися вранці, Франц точно щось сказав йому, хоча б одне слово. «Нє, він нічо не сказав». — «Значить, з ним щось сталося». — «Та шо з ним могло статися? Кудись уліз, а потім здимів, та й по всьому». Нікуди він не влазив, Ліна Людерса й слухати не хоче, нічого поганого він не зробив, можу дати голову стяти, що нічого він не зробив, доведеться заявити в поліцію. «Ти думаєш, він заблукав, як у лісі, а вони його гукати стануть!» — регоче Людерс. А мала товстушка лементує: «Що ж нам тепер робити? Що ж нам робити?» Аж доки Меку, який зазвичай відсиджується й щось собі міркує, все це остобісіло й він кивнув Людерсу, мовляв, давай вийдемо, є справа. Він вирішив побалакати з Людерсом наодинці, бо інакше не буде з того пуття. Людерс вийшов за ним на вулицю. Ідуть вони по Рамлерштрасе в напрямку до Ґренцштрасе, мирно собі розмовляють.

І там, у темному закутку, Мек несподівано накинувся на хирлявого Людерса. Добряче його відгамселив. Коли Людерс уже лежав на землі й спробував закричати, Мек дістав з кишені носову хустинку й заткнув тому рота. Потім звелів йому підвестися, відкрив свого складаного ножа й пригрозив коротуну, щоб нагнати на нього страху. Обоє стояли захекані. Потім Мек, ще й досі лютий, порадив Людерсові взяти ноги на плечі, а завтра зранку йти на пошуки Франца: «Як ти його знайдеш, голубе, мені байдуже. А не знайдеш, підемо втрьох на пошуки. І не раджу тобі переховуватися, хлопче, знайду, будь певен, навіть у твоєї старої під подолком».

Коли наступного вечора Мек подав Людерсу знак, коротун підвівся з-за столу, блідий і тихий, і вони зайшли до задньої кімнати. Довелося трохи почекати, поки господар кнайпи запалив газовий ріжок. Постояли трохи, потім Мек запитав: «Ну що, був?» Той кивнув. «Ага, ну і що ж?» — «Що-що!» — «Що він сказав? І як ти взагалі доведеш, що був у нього?» — «А ти, Меку, гадаєш, він мав мене потовкти так само, як ти вчора? Ні, цього разу я був насторожі». — «То що там таке?»

Людерс помовчав, а потім підступив ближче: «Послухай, Меку, якщо хочеш доброї поради, то я тобі так скажу: хоча Франц і твій друг, але через нього не варто було вчора зі мною так розмовляти. То ж було майже душогубство. Між нами ж раніше ворожнечі не було! А через нього тим паче не варто було так».

Мек уп'явся в нього поглядом, ще трохи — й знову одержить на горіхи, дарма, що всі збіжаться. «Та він же несповна розуму. Хіба ти не помітив, Меку? У нього ж не всі дома там, під дашком!» — «Ану заткнися, чуєш? Це мій друг! Боже, що ти таке верзеш? У мене аж ноги підломилися». Мек сів на стілець, а Людерс узявся розказувати.

Франца він зустрів між п'ятою і шостою; той оселився зовсім недалечко від своєї старої квартири, за три будинки, люди бачили, як він зайшов туди з картонною коробкою та парою черевиків у руках, він справді винайняв там кімнатку, нагорі у флігелі. Людерс стукає і заходить, Франц лежить на ліжку, звісив на підлогу ноги в чоботах. Людерса він одразу впізнав, під стелею горить лампочка, ось і він, Людерс, припхався негідник, але що це в нього? Людерс тримає ліву руку в кишені, а там розкритий ніж. У другій руці — гроші, кілька марок, він кладе їх на стіл, безперестанку базікає, голос хрипкий, показує ґулі на голові, які набив йому Мек, розпухле вухо, він ледь не ридає від досади й люті.

Біберкопф сів у ліжку, його обличчя то кам'яніє, то ледь тремтить. Він показує на двері й тихо каже: «Геть!» Людерс поклав своїх кілька марок і згадав, що його будуть розпитувати, тож просить написати записку про те, що він приходив, або може нехай Мек сам зайде, чи Ліна? Тут Біберкопф підводиться з ліжка, тієї ж миті Людерс кинувся до дверей, його рука вже схопилася за дверну ручку. Але Біберкопф іде навскоси в глибину кімнати до умивальника, схопив цебро й — що би думали? — з розмаху вихлюпнув усю воду через кімнату Людерсові під ноги. З праху ти вийшов і прахом станеш[68]. Людерс витріщає очі, відскакує вбік, натискає на дверну ручку. А Біберкопф схопив глечик, там ще було багато води, у нас води багато, все відмиємо, з праху ти постав. І ллє воду на чоловіка біля дверей; крижана вода потекла тому за комір, потрапила до рота. Людерс притьмом вискочив у двері, захряснув їх за собою і кинувся навтьоки.

У задній кімнаті він ущипливо шепоче: «Він звихнувся, сам бачиш, що тут іще скажеш?» Мек допитується: «А який номер будинку? У кого він живе?»

Після того як Людерс утік, Біберкопф усе поливав і поливав водою свою кімнату. Бризкав рукою навсібіч: все треба відмити, увесь бруд; тепер ще вікно навстіж — хай усе видує; ми й духу його чути не хочемо. [Щоправда, будинки більше не падають, дахи не сповзають, ми це вже пройшли, раз і назавжди пройшли.] Коли стало холодно, Франц спантеличено втупився в залиту водою підлогу. Треба повитирати, а то ще почне сусідам на голову капати, на стелі