Данило Борисович Яневський - Спроба Павла Скоропадського

59. – 16 жовтня. – С. 6; Там само. – № 79. – 3 грудня. – С. 3. ">[143]. Нарешті, 23 листопада уряд впритул наблизився до ухвалення законопроекту про Раду із соціального страхування. Допомога жертвам вибуху на Печерську

7 червня уряд ухвалив пропозицію міністра фінансів про асигнування на потреби жертв колосального вибуху на Печерську, який стався напередодні, 500 тис. карб. Заразом вирішили створити міжвідомчу комісію, яка мала визначити масштаби катастрофи, організувати необхідні громадські роботи для відновлення міста. 9 червня заснували постійний комітет під головуванням голови уряду, який мав розподіляти пожертви на користь постраждалих.

Частина V
Зовнішньополітична діяльність. Перші кроки

В перші дні, тижні, місяці перебування при владі – фактично аж до середини вересня – нова державна адміністрація, за відсутності інших можливостей, тобто за відсутності навіть теоретичних можливостей проводити власну зовнішню політику або на таку політику впливати, зосередилася на вирішенні двох питань, а саме – на кадровому забезпеченні МЗС та на розбудові мережі представництв у країнах Почвірного союзу. Але про все – по порядку.

Перший відомий на сьогодні зовнішньополітичний документ нового режиму – це особистий лист його керівника послові Німеччини в Україні баронові фон Мумму щодо Криму та Чорноморського флоту від 15 травня. «Особливе значіння для відродження України, – писав гетьман, – полягає в справі установлення її кордонів, особливо південного, і таким чином, оволодіння Кримом. Прилучення Криму[144] мало б те значіння для Української Держави, що вона була б забезпечена продуктами першої необхідності… одержала б такі природні порти, як Севастополь і Теодосія. Без Криму, – переконував посла Скоропадський, – … Україна без Криму стати сильною державою не могла б і особливо з економічного боку була б несильною»… «З питанням прилучення Криму тісно зв'язане питання про Чорноморський флот, – писав далі гетьман, – …позбавлення її цього флоту було б болючим ударом, який би вразив почуття національної гордості цілого Українського народу. Я гадаю, що в цьому питанні, як і в справі створення української армії, інтереси Української Держави відповідають намірам і цілям Німецької Держави», з якою «я вважаю необхідним для добра моєї батьківщини – України – йти непохитно чесно і одверто рука в руку», оскільки «бачу в цій орієнтації міцну підставу для добробуту і для майбутнього розцвіту цілого українського народу».

Зазначимо відразу: зовнішньополітична діяльність нової державної адміністрації була жорстко детермінована зобов'язаннями, які прийняв на себе, але не спромігся виконати попередній політичний режим. Про вихід за ці межі в час та в умовах, коли доля війни, що вирішувалася на Західному фронті, висіла буквально на волоску, в умовах зруйнованої та спаленої селюками країни, в умовах відсутності власних збройних сил, адміністративного апарату, судової влади, присутності на території держави 300-тисячного окупаційного корпусу, запрошеного Центральною Радою, Скоропадський та його соратники в той час навіть і мріяти не могли.

Вкотре підкреслимо: підписання Берестейської угоди з країнами Почвірного союзу було актом державної зради – всі підписанти з «українського» боку були на той момент громадянами Російської республіки. Так звана Українська Народна Республіка, від імені якої мирна угода була укладена, була нелегітимною, неправовою «державою», проголошеною виключно ad hoc, тобто для даного конкретного випадку.

12 червня, тобто аж за два тижні після приходу до влади, Скоропадський – на підставі ухвали Ради Міністрів про ратифікацію мирного договору України з Німеччиною – видав грамоту, в якій «оповістив» про ухвалу: «мировий договір затвердити, ратифікувати і виконувати твердо і непохитно нині і на будучі часи, а Раді Міністрів Української Держави наказати перевести обмін ратифікаційних актів в місці, зазначеному в договорі». А тепер увага: першим практичним наслідком цього акту стало ухвалення 14 червня гетьманським урядом програми «обміну полоненими та державної допомоги полоненим – українським громадянам до повернення їх в рідний край». Вирішити це гуманне завдання були покликані спеціально утворені та профінансовані для цього випадку військово-санітарні комісії (по 10 осіб у кожній), направлені відповідно до Німеччини та Австро-Угорщини.

Зовнішньополітична діяльність: кадри

Але повернімося до зовнішньополітичних проблем, які постали перед гетьманом та його адміністрацією. Сучасні історики цілком справедливо констатують очевидне: головним завданням зовнішньої політики УД (але, додамо від себе, завданням неявним – ніякої відкритої фронди окупаційна адміністрація допустити не могла і не допустила би. – Д. Я.) в цей час було унормування відносин із країнами Почвірного союзу, насамперед з Німеччиною та Австро-Угорщиною, чиї цілі стосовно України не були тотожні. На цю обставину, зокрема, звернув увагу Ю. Терещенко. «Варто уваги, – вважає він, – застосування болгарським послом І. Шишмановим (зятем М. Драгоманова. – Д. Я.), а також царем Болгарії Фердинандом титулатури-звертання до гетьмана «Ваша світлість, ясновельможний пане Гетьмане всієї України». Практично це означало визнання Софією, яка трималася у фарватері німецької, а не австрійської політики, претензій Скоропадського на Галичину, тобто на суверенну частину Австро-Угорщини. А цього Відень, ясна річ, допустити не міг. Не є вже секретом, що однією із зовнішньополітичних цілей Дунайської монархії було перетворення на «триєдину» державу у складі, власне, Австрії, Угорщини та України.

Такі розклади об'єктивно відкривали для гетьманської зовнішньої політики нехай незначну, але все ж таки реальну можливість такого-сякого маневру. Крім того, треба окремо наголосити і на тому, що «зовнішня політика Української Держави мала проводитись в кількох напрямах: відносини з державами Четверного союзу, державами Антанти, нейтральними країнами, державними утвореннями на території колишньої Російської імперії. Окремим і значним зовнішньополітичним питанням, що витікало з умов Брестського миру від 3 березня 1918 р., було укладення мирної угоди з радянською Росією»[145].