Жюль Верн - П'ятнадцятирічний капітан

занадто далеко й не чув їх, чи то не хотів вертатися.

Негри зовсім не шкодували за тим, що позбавилися португальця, однак, як правильно зауважила місіс Уелдон, Негоро був, вочевидь, більш небезпечним здалека, аніж зблизька. І до того ж, як пояснити те, що судновий кок ризикнув самостійно відправитися в мандрівку цими незнайомими місцями? Можливо, він заблукав і тепер в непроглядній темряві безуспішно шукає зворотній шлях?

Місіс Уелдон та Дік Сенд не знали, що й думати. Втім, як би там не було, не варто було позбавляти себе такого необхідного відпочинку тільки заради того, щоб дочекатися Негоро.

Раптом Дінго, гасаючи піщаним берегом, відчайдушно загавкав.

– Чого гавкає Дінго? – запитала місіс Уелдон.

– Варто дізнатися, – відповів Дік Сенд. – Можливо, Негоро вертається?

Тієї ж миті Дік, Геркулес, Остін та Бат направилися до гирла річки.

Проте на її березі нікого не було. Дінго більше не гавкав.

Дік Сенд та його супутники повернулися до печери.

Всі намагалися влаштуватися якомога зручніше. Негри розподілили між собою чергування.

Однак, тривога не давала заснути місіс Уелдон. Їй чомусь здавалося, що цей довгожданий берег не виправдав надії, яку вони покладали на нього, – не приніс ані безпеки її близьким, ані спокою для неї самої.

Розділ п'ятнадцятий. Гарріс

Вранці 7 квітня Остін, який вартував на світанку, побачив, як Дінго, розлючено гавкаючи, кинувся до річки. Негайно ж місіс Уелдон, Дік Сенд та негри вибігли з печери.

Поза сумнівом, щось трапилося.

– Дінго відчув людину або якусь тварину, – промовив Дік Сенд.

– В будь-якому випадку, це не Негоро, – зауважив Том. – На нього Дінго гавкає особливо люто.

– Однак, якщо це не Негоро, куди ж він подівався? – запитала місіс Уелдон, кинувши на Діка косий погляд, значення якого зрозумів тільки він один. – І якщо це не він, то хто ж?

– Зараз дізнаємося, місіс Уелдон, – відповів Дік. Потому, звертаючись до Бата, Остіна та Геркулеса, він додав: – Візьміть рушниці та ножі, друзі мої, і ходімо.

Вслід за Діком Сендом кожен негр заткнув за пояс ніж та взяв до рук рушницю. Потім всі четверо зарядили карабіни та, озброївшись таким чином, швидко рушили до берега річки.

Місіс Уелдон, Том та Актіон залишилися біля входу в печеру, де під наглядом старої Нен ще спав маленький Джек.

Сонце тільки-но зійшло. Воно ще ховалося за скелями на сході і піщане узбережжя перебувало в тіні, однак на заході море аж до обрію вже іскрилося від першого сонячного проміння.

Дік Сенд та його супутники швидко йшли берегом до гирла річки.

Дінго стояв там, зяклякши, немов під час стійки, і гавкав без зупину. Було зрозуміло, що він бачить або відчуває когось стороннього.

Втім, гавкав він дійсно не на Негоро, свого давнішнього ворога.

Цієї миті якась людина обігнула виступ на кручі. Опинившись на пляжі, вона обережно рушила вперед, намагаючись жестами заспокоїти Дінго. Видно було, що він побоюється великого пса.

– Це не Негоро, – промовив Геркулес.

– Ми нічого не втратимо від заміни, – зауважив Бат.

– Дійсно, – відповів Дік Сенд. – Ймовірно, це якийсь місцевий. Його поява звільнить нас від неприємної необхідності розлучитися. Нарешті ми точно дізнаємося, де ми знаходимося!

І всі вчотирьох, закинувши рушниці за плечі, швидко попрямували назустріч незнайомцеві.

Незнайомець, побачивши їх, спочатку виявив усі ознаки подиву. Він, поза сумнівом, не чекав зустріти людей в цій частині узбережжя. Вочевидь, він ще не помітив корпусу «Пілігрима», інакше поява жертв краху здалася б йому абсолютно природною. Втім, за ніч прибій довершив руйнування корабля і тепер від нього не залишилися нічого, окрім уламків.

Побачивши, що до нього йдуть четверо озброєних людей, незнайомець зупинився і навіть зробив крок назад. За спиною у нього висіла рушниця; він швидко взяв її до рук і підкинув на плече. Його побоювання були зрозумілими.

Проте, Дік Сенд зробив вітальний жест і незнайомець, беззаперечно зрозумів його, оскільки, завагавшись на хвильку, знову рушив вперед.

Тепер Дік Сенд міг розгледіти його.

Це був високий чоловік, років з сорок, не більше, з сріблястим волоссям та бородою, з жвавими, прудкими очима та майже чорний від засмаги, яка буває лише у кочівників, вічно мандруючих на відкритому повітрі лісами та рівнинами. Незнайомець був вдягнутий у широкополий капелюх та куртку з вичененої шкіри; до високих – по коліна – шкіряних чобіт було прикріплено великі шпори, що дзвеніли з кожним кроком.

Дік Сенд з першого погляду зрозумів – так воно і виявилось, – що перед ними не індіанець, корінний житель пампи, а швидше іноземець, сумнівний авантюрист, яких чимало можна зустріти в цих далеких краях. Судячи з його стриманих манер та рудуватої бороди, можна було навіть припустити, що за походженням він англосакс. В будь-якому випадку, він не був ані індійцем, ані іспанцем.

Здогадка ця змінилася на впевненість, коли Дік Сенд промовив до нього англійською: «Ласкаво просимо», а незнайомець відповів тією ж мовою без жодного акценту.

– Ласкаво просимо вас, юний друже! – сказав він і, підійшовши ближче, міцно потиснув руку Дікові Сенду.

Неграм, супутникам Діка, він лише мовчки кивнув головою.

– Ви англієць? – запитав він у Діка.

– Американець, – відповів юнак.

– Мешканець півдня?

– Ні, мешканець півночі.

Ця відповідь неначе потішила незнайомця. Він ще раз щиро, чисто по-американськи, потряс руку Дікові Сенду.

– Чи можу я запитати вас, мій юний друг, яким чином ви опинилися на цьому березі?

Однак, перш ніж Дік Сенд встиг відповісти, незнайомець зірвав з голови капелюха та низько вклонився.

Місіс Уелдон вийшла на пляж та стала перед ним.

Вона сама відповіла на питання незнайомця.

– Добродію, – промовила вона, – ми зазнали краху. Наш корабель вчора розбився на цих рифах!

На обличчі незнайомця співчутливо скривилося. Повернувшись до океану, він подивився, чи не видно де-небудь корабля.

– Від нашої шхуни не залишилося нічого, – сказав Дік. – Прибій розтрощив її остаточно цієї ночі.

– І передусім ми хочемо дізнатися, – додала місіс Уелдон, – де ми знаходимося.

– На узбережжі Південної Америки, – відповів незнайомець. Здавалося, питання місіс Уелдон дуже здивувало його. – Хіба ви маєте сумніви щодо цього?

– Так, добродію, – відповів Дік Сенд, – тому що буря могла віднести корабель вбік і я не мав можливості визначити його положення. Однак, я прошу вас точніше вказати, де ми є. На узбережжі Перу, чи