Жюль Верн - П'ятнадцятирічний капітан

чи можливо, користуючись з відливу, дістатися розтрощеного судна, де залишалося ще чимало речей, що могли знадобитися маленькому загонові.

Рифи, біля яких розбився «Пілігрим», тепер стирчали голими. Над ними, оточений різноманітними уламками, височів корпус корабля, який під час приливу був майже цілковито занурений у воду. Діка Сенда це дуже здивувало, оскільки він знав, що на американському узбережжі Тихого океану приливи та відливи доволі невеликі. Втім, ця дивина могла пояснюватися сильним вітром, який дув у напрямку до берега.

Місіс Уелдон та її супутникам було прикро дивитися на корабель. На його борту вони провели стільки днів, зазнали стільки страждань! Побачивши бідолашний, зкалічений корабель, без вітрил та щогл, що лежав на боці, як істота, позбавлена життя, у них йокнуло на серці.

Проте, необхідно було побувати на кораблі раніше, ніж океан остаточно його зруйнує.

Дік Сенд та п'ятеро негрів легко піднялися на палубу, чіпляючись за снасті, які звисали з бортів. Том, Геркулес, Бат та Остін зайнялися перенесенням їстівних припасів та напоїв, що зберігалися в камбузі, а Дік Сенд відправився до головної комори. На щастя, вода не дісталася цієї частини судна: його корма навіть після краху стрімко височіла над водою.

Дік Сенд знайшов тут чотири цілком справних рушниці – чотири прекрасні карабіни з відкидними затворами заводу «Парді та K°» – і з сотню патронів, ретельно поскладаних в ладунки. Маленький загін був тепер озброєним і міг чинити опір індіанцям, якби вони, попри очікування, надумали напасти на нього.

Він не забув захопити і кишеньковий ліхтарик, однак географічні карти, що зберігалися в носовій каюті, всі змокли, і користуватися було неможливо.

Арсенал «Пілігрима» складався також з великих ножів для обробки китової туші. Дік узяв шість таких ножів, щоб поповнити озброєння своїх супутників, не забувши ще одну нешкідливу зброю – іграшкову рушницю, що належала маленькому Джекові.

Решта майна, що знаходилося на кораблі, або загинула під час аварії, або стало непридатним через воду.

Втім, не варто було перевантажувати загін поклажею, якщо до найближчого населеного пункту йти всього декілька днів. Продовольства та зброї було більш ніж достатньо. Окрім того, за порадою місіс Уелдон Дік Сенд забрав з корабля усі гроші, які знайшов, – близько п'ятисот доларів.

Дуже мало! Місіс Уелдон везла з собою значно більше, однак їх ніде не було.

Тільки Негоро міг випередити Діка Сенда у цих пошуках та присвоїти гроші місіс Уелдон та капітана Халла. Когось іншого запідозрити в цій крадіжці було неможливо. Та все ж Дік Сенд завагався. Так, все, що він про нього знав, і те, про що здогадувався, примушувало його побоюватися цієї замкнутої людини, у якої чуже горе викликало лише злісну посмішку. Однак, чи означало це, що він був злочинцем? Особисто Дік був занадто благородним, щоб так думати. Проте, чи можна запідозрити у викраденні грошей когось іншого? Негри були чесними людьми, та й до того ж вони ні на секунду не відходили від місіс Уелдон та Діка, а Негоро постійно тинявся берегом. Ні, тільки він міг бути винен у цьому! Дік Сенд вирішив допитати Негоро, як тільки той повернеться, а за потреби навіть обшукати його. Це питання необхідно було з'ясувати до кінця.

Сонце повільно спускалося до горизонту. Цієї пори року воно ще не перетнуло екватор, несучи весняне тепло та світло Північній півкулі, однак цей день вже наближався. Воно опускалося майже перпендикулярно до тієї лінії, де небо з'єднується з морем. Сутінки були короткими і дуже скоро змінилися на непроглядну тьму. Це підтвердило припущення Діка Сенда, що судно зазнало краху десь між тропіком Козерога та екватором.

Місіс Уелдон, Дік Сенд та негри повернулися до печери, де всі вони мусили декілька годин відпочити.

– Ніч буде бурхливою, – помітив Том, вказуючи на чорні хмари, що скупчилися на горизонті.

– Так, – підтвердив Дік, – вітер, здається, розіграється не на жарт. Втім, що нам тепер до цього! Наш бідолашний корабель загинув і буря вже не може нам зашкодити!

– Що поробиш! – промовила місіс Уелдон.

Було вирішено, що всю ніч, яка обіцяла бути дуже темною, негри по черзі вартуватимуть біля входу в печеру. Окрім того, можна було розраховувати і на Дінго.

Раптом вони помітили, що кузена Бенедикта все ще немає.

Геркулес покликав його з усієї сили своїх богатирських легень і майже негайно ж ентомолог спустився з крутої скелі, ризикуючи зламати собі шию.

Кузен Бенедикт буквально осатанів. Він не знайшов в лісі жодної нової комахи – жодної, гідної зайняти місце в його колекції. Сороконіжок, сколопендр та решти представників багатоніжок – скільки завгодно, навіть занадто. Однак відомо ж, що кузенові Бенедикту не було жодного діла до багатоніжок!

– Чи варто було долати п'ять, можливо навіть, всі шість тисяч миль, – скаржився він, – потрапити в найсильнішу бурю, зазнати краху, щоб не знайти жодної з тих американських комах, які прикрашають кожен ентомологічний музей?! Ні, ні, однозначно це того не вартувало!

На закінчення кузен Бенедикт зажадав негайно покинути ці землі. Він не на мить не залишатиметься на цьому огидному березі.

Місіс Уелдон заспокоїла цю велику дитину. Вона запевнила його, що завтра йому пощастить більше в його пошуках, і всі полізли в печеру, щоб не прокидатися до найпершого проміння, однак раптом Том звернув увагу на те, що Негоро ще не повернувся, хоча вже й стемніло.

– Де він може бути? – запитала місіс Уелдон.

– Яка різниця! – сказав Бат.

– Е ні, – заперечила місіс Уелдон, – я б вважала за краще, щоб ця людина весь час перебувала в полі нашого зору.

– Ви маєте рацію, місіс Уелдон, – сказав Дік Сенд, – але якщо він добровільно покинув нас, не уявляю, як ми змусимо його повернутися. Невідомо, чи не має він причини назавжди сховатися від нас.

І, відвівши місіс Уелдон вбік, Дік поділився з нею своїми підозрами. Місіс Уелдон зовсім не здивувало, що Дік так само, як і вона, вважає Негоро підозрілим. Проте, в одному вони з Діком не могли дійти згоди.

– Якщо Негоро повернеться, – зауважила вона, – це означатиме, що він заховав вкрадені гроші в надійному місці. Оскільки ми не можемо спіймати його на гарячому, мені здається, краще приховати наші підозри і зробити вигляд, що йому вдалося нас обдурити.

Місіс Уелдон мала рацію і Дік погодився з її думкою.

Між тим Негоро кликали знов і знов. Він не відповідав. Чи то він зайшов