Валерій Павлович Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

Колихала мене мати

Та й казала: люлі.

Як виростеш, моя доню,

Давай хлопцям дулі.

(частівка)

- А ви, Ельвіро, повинні завтра попрацювати з жінками.

- Цікаво, це як? Завдати сапу на плечі і піти з дівчатами буряки сапати?

- Відстали ви, шановна колего, від життя у свої прокуратурі.

- В якому розумінні?

- А в тому, що тут ніхто зараз із сапою на буряки не ходить.

- Що, вже сапок немає? Щось краще вигадали?

- Гірше. Буряків нема. Не садять.

- Чого раптом?

- Цукрозавод у Чорториї пам’ятаєте?

- А хто ж його не пам’ятає. Він у наших краях з одна тисяча вісімсот дев’яносто п’ятого року.

- Ви що, колего, були запрошені на відкриття?

- Я зараз комусь так натякну на мій вік, що натякалка відпаде! На заводському димарі рік викладено. Кольоровою цеглою.

- Так от - забудьте про завод.

- Згорів, чи що?

- Чи що… погорів! Збанкрутував. Його один… ну… немісцевий купив, вважайте, за безцінь. Дешевше металобрухту. Не для того, щоб цукор робити, а щоби перепродати. Але для цього треба було довести завод до банкрутства, а вже потім… якась там комбінація, я в цьому не дуже тямлю. Я більше по піару… До банкрутства він його довів. А комбінація не вийшла. Підприємству гаплик, а комбінатору - самі збитки.

- Слухайте, добре, що ви мені це розказали. А давайте-но ми це розкрутимо!

- Не розкрутимо. Бо знаєте, як прізвище того комбінатора?

- Скажіть.

Сказав. На вухо. Мадам зойкнула, а потім вголос виматюкалася. І додала:

- Шкода. А на конкурентів це скинути не можна?

- Не можна. Бо він на ту комбінацію у них гроші позичав. Стільки крику було! Збиралися навіть на лічильник ставити. А ви як думали - нащо йому недоторканність? Так ото ж…

- Все це добре, тобто, не дуже добре. А що ж мені з жіночим контингентом робити?

- Вам видніше. Одне скажу: шукайте до жіночого контингенту жіночі підходи.

Вранці агітаторка з групи „центристів” і завітала до мене з отими своїми підходами. Ступала вона по двору, наче пані з реклами, котра на мобільник ґелґотання придушеної гиндички записувала. Але посміхалася дуже навіть приязно.

- Хазяєчко! Дозвольте вас запитати. Ви згодні, що ми, жінки, маємо вести спільну лінію? - продекламувала вона, як по написаному.

Якщо ту спільну лінію я маю вести, наприклад, із Манькою і Ганькою - вибачайте, не згодна. І взагалі, поясніть мені спочатку, що то за спільна лінія, куди вона веде. А вже тоді я подумаю…

Я не встигла цього сказати, бо ззаду рипнули двері хліва. То, підваживши писком клямку, на волю вибрався Коханий.

Воно й раніше так бувало: вийде, розімнеться трохи на подвір’ї, нагуляє апетит, полякає сусідських собак і сам себе покладе, де взяв.

Свин потрюхикав до нас. Певно, зараз підставить мені карк, щоб почухала.

Але схоже на те, що сьогодні Коханому не там свербіло. Він підкрався до гості і тихенько рохнув.

- Сві-і-інка! - ахнула агітаторша. - ах, какая свінка большая!

Голубонько, де твої очі? У кнура “хазяйство”, як мої два кулаки, а вона його “свінкою” називає!

Але я й цього разу не встигла нічого сказати: Коханий ще раз рохнув і… тицьнув писком дамі під спідницю. Мадам звереснула, підскочила і знову звереснула, бо кнур повторив свій маневр. Наступні п’ять хвилин я лише крутила головою на всі боки, оскільки вгодована агітаторка бігала навколо мене, як молоденька, а за нею, позираючи млосним оком і інтимно підрохкуючи, дріботів Коханий. В останньому ривку мадам опинилася на верхівці груші і вже звідти закричала:

- Забєрітє вашего маньяка!

Коханий - все ж таки мужчина, хоч і свинячий. Варто мені було брязнути ополоником об казан із його харчем, як він одразу викинув з голови амурні зальоти і рвонув до корита.

Щоби зняти даму з груші, довелося кликати Павла і обох синів. Притягли драбину, намостили сіна і сяк-так умовили агітаторку перебратися з гілки на щабель. В її босоніжках на “шпильках” було не так просто це зробити, довелося їй там-таки на груші роззуватися. Тож спочатку на землю полетіла взуванка, а тоді з третього щабля й дама благополучно гупнулася на підстилку, а коли її обтрусили, завели до хати і відпоїли валер’янкою, зітхнула і ображено спитала:

- А пачєму он к вам нє пристайот?

- Бо