Олександр Сергійович Іващук - Місто собачих снів

свою сторону. Ти будеш заводити публіку завтра на виступі, хоча сьогодні тобі дали зрозуміти, що найближчим часом твоя праця потрібною не буде. Кохана дівчина допікає тебе через недостатню кількість уваги з твоєї сторони – а ти все рівно робиш своє!

Гриня засміявся.

– А й справді, – мовив він.

– Я радий, що твій настрій покращився, – сказав Кутузов. – Бувай здоровий, малий. З наступаючим тебе.

Бомж поплескав Климовського по плечу і завернув в провулок.

– Дякую, Іванович! – гукнув йому вслід Гриня.

Потім повернувся і швидко пішов в напрямку гаражу. Як не крути, комаха має рацію – він справді давно нічого не писав.

Треба щось робити!

Плюнули в душу – розбіглося колами…

Дзеркало чисте спотворило хвилями, -

Мого обурення хвилями кволими,

Болю мого мерехтіннями білими.

Чи розумієте ви що накоїли?!

Запам’ятайте, якщо не осягнете!

Бо ще не раз зі своєю недолею

Ви до моєї криниці потягнетесь.

Станете в чергу з цеберками срібними,

Хоч джерелу вже не бути прозорому, -

Але чомусь не почуєтесь винними

Й не зачерпнете хоч крапельку сорому…

Здіймете шквал філософської критики,

Зборкавши лють аргументами голими,

І, наостанок, ще раз, про всяк випадок,

Плюнете в душу. Побавитесь колами…

…Гриня вийшов з гаражу вже десь під вечір – замерзлий, голодний, але на диво щасливий. Написав, йоханий ти бабай! Поїду до батьків, вихідний все-одно завтра, закурюючи подумав він. З Юлькою пограюсь.

Хлопець натягнув в’язану шапочку з емблемою якогось далекого аутсайдера Хокейної ліги і підмогнув скелястим будинкам, що оточували гараж.

– Ми ще подивимось хто кого, – весело сказав він.

РОЗДІЛ 14

Салатов одразу ж, при першому погляді, справляв огидне враження. Це був огрядний зализаний дядько з манерами дореволюційного буржуа і неймовірно бундючним голосом. На „заслуженого діяча мистецтв Країни” він тягнув на всі сто двадцять відсотків. Салатов прискіпливо оглянув музикантів.

– Група? – для чогось запитав він.

– Група, Група, Йосип Йосипович, – кивнув Гриня.

Салатов потер долоні.

– Добренько. Працюєте в 21.30, після команди КВН… не пам’ятаю, як там їх. Ідіть, маєте дві години вільних. Можете по одній людині з собою провести в клуб.

Група переглянулась.

– Йосип Йосипович, нам би саундчек провести… – сказав Климовський. – Сцену відчути…

Салатов незадоволено поглянув на нього.

– Ви що, не готові до виступу?

Хлопці знову переглянулися.

– Та готові… – відповів Гриня. – Але хоча б інструменти підлаштувати…

Заслужений діяч мистецтв Країни поморщився.

– Слухайте, всі рок-групи, що виступали тут до вас підлаштовували інструменти в тихому куточку, приклавши вухо до гітар. Ідіть, в мене й так сьогодні питань вистачає. Новий рік, як-не-як.

„А якщо „U2” тут виступатиме – їм теж вухо до деки весла ладнати? Козел грубий”, – з ненавистю подумав Гриня, але промовчав.

Хлопці вийшли з кабінету „заслуженого”.

– Перед виступом будете мати хвилин п’ять! Але не більше! – пролунало їм услід. – Новий рік, не забувайте! Людям потрібне шоу, а не підтягування струн на сцені!

Грині захотілось задушити Салатова. Він вже давно пошкодував про згоду на виступ. Від відмови стримувало лише одне – Група була вказана в рекламних афішах.

Хлопці посунули в малесеньку кімнатку, яку їм виділили під „гримерку”. Сіли, закурили. Настрій був кепський. Навколо світ вирував в очікуванні свята, а вони…

– Пива, я так зрозумів, теж не наллють? – з тихою ненавистю сказав Фашист.

Гриня похитав головою і піднявся.

– Піду батькам зателефоную… Ніхто більше не йде?

Бажання спілкуватися з рідними не виявив ніхто. Гриня загасив недопалок і вийшов з кімнатки.

Було сумно і противно. Хлопець відчував, що у всіх негараздах Група зараз звинувачує його, мовляв, треба було краще домовлятися. Бігай, кланяйся ще й… Спробуй з таким домовитися! Він же „заслужений”! Нічого і чути не хоче, лише власні умови… Тьху!

Гриня підійшов до телефону-автомату, витягнув із задньої джинсів картку, вставив її у телефон і набрав номер.

Ту-у-у… Ту-у-у… Ту-у-у…

– Алло?

– Тату, привіт. З наступаючим!

– О, привіт, сина! Дякую, взаємно! Як ви там? Готуєтеся до свята? – Батько, вочевидь, був у гарному настрої і переповнений оптимізмом вище ватерлінії. – А ми тут по господарству трошки… Вечерю готуємо, те-се… Ялинку з Юлькою прибрали… Потім до нас приїдеш?

– Завтра, Тату. Можу звільнитися пізно, та й яке вже святкування серед ночі…

– Зрозуміло… Ну, тоді до завтра, Гриня. Гарного виступу!

– Дякую, Тату. Привіт всім. Я ще подзвоню…

Климовський поклав слухавку, мить повагався і набрав ще один номер.

Ту-у-у… Ту-у-у…

– Алльо?

– Миша, це я. Ти вже готова? Ми о пів на десяту граємо, але ти вже приїжджай. Повечеряємо щось, поговоримо, окей?

Було помітно, що Маркіта приємно здивована:

– Добре, Гринька… А як же ж ваш цей… саундчек? Ви ж зайняті будете…

– Ні, Миша, ми сьогодні без чеку працюємо. Такі тут умови гнилі.

Гнилі умови „Бутерброда”, схоже, не перейняли Маркіту так як Климовського. Вона муркнула „Зараз буду” і поклала трубку.

Гриня теж поклав слухавку, витяг з автомата картку і, трохи повеселівший, рушив до гримерки.

Група сиділа і мовчки задимлювала приміщення. Климовський аж закашлявся.

– Пацани, та що ви робите?! – він привідчинив двері у коридор, що прямував за сценою. – Тут капєц повний! Краще інструменти підлаштуйте поки тихо!

Він натягнув куртку, кумедну в’язану шапку і зібрався виходити.

– А ти куди? – ліниво запитав Павлюша, витягаючи бас з кофру.

– Піду Машку свою зустріну… Сигарет куплю заодно. А ви що, сьогодні знову на тутешніх тьолках? Невже, Мішка, твоєї коханої знову не буде?! Новий же ж рік!

Група засміялась. Михась скорчив винну фізіономію, мовляв, винен, каюсь (але не караюсь!)… Климовський вгадав з настроями, пануючими в гримерці протягом останніх п’яти хвилин.

– Я-я! – загадково сказав Фашист. – Натюрліх!

Гриня теж засміявся і вийшов.

Надворі падав тихенький пухнастий розважливий сніжок. Новорічний вечір вгадав з аксессуарами. Гриня закурив і нарешті відчув, що свято наближається. Та грець з тим баблом за виступ! Хоча, „поляну” могли би і накрити… Не збіднів би Салатов. Жмот нещасний!

Гриня стояв і милувався червонуватими неонами „Бордера”. Настрій беззаперечно піднімався. Ще й Маркіта зараз прийде…

В чомусь я таки несправедливий по відношенню до неї, подумав хлопець. Вона ж мене по-справжньому кохає, я це бачу. Та… і я її теж… Просто рознервують тебе дебіли усілякі – на роботі, в транспорті, на репетиціях постійний „нон консенсус”… А стримуватися після цього часом не вдається. От і хамимо ми, любий Григорій Ярославович, нашим близьким… Треба збиватися з таких тем. Однозначно.

Треба влаштувати їй сьогодні свято! З