Олексій Анатолійович Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ну ти, братуха, даєш! Вони ж мене зацілують!
– Чому, коли цілишся з рушниці, треба примружувати одне око?
– Примружиш обидва – не побачиш качку!
Сержант ДАІ спиняє Опанаса.
– Ви їхали із швидкістю 80 кілометрів. А на цьому відрізку можна рухатися лише із швидкістю 60 кілометрів…
– Але ж усі їдуть 80 кілометрів, чому ви, сержанте, тільки мене зупинили?
– Ви рибалка? – киває той на вудки в машині.
– Рибалка.
– А вам хоч коли-небудь вдавалося виловити усю рибу в ставку?
– Опанасе, знову з порожніми руками йдеш, а давав слово, що без зайця не повернешся.
– Був би із зайцем, якби не безглуздий випадок!
– Який?
– Гроші вдома забув!
– Тут риби багато?
– Багато! Тільки вона дуже водою розбавлена…
– Якби ти тільки знав, Микито, якого я зайця вчора приніс! Отакенного! Шкода тільки, що ніхто його не захотів їсти…
– Чому?
– З душком був, зараза!…
– Ти знову на риболовлю! – журиться Марійка. – Та я, мабуть би, вмерла від щастя, якби ти хоч якісь вихідні побув зі мною!
– Ти мені хабар не пропонуй! – кидає їй на ходу Опанас.
– Люблю з рушницею по лісу гуляти. Грибників повно, а я собі з обох стволів – бах! бах! – по боках!
– Так… Можна ж влучити у когось ненароком!
– Я що, сліпий?! Скажеш теж – ненароком!
Ні пуху ні луски!
Іде суд. Суддя:
– Свідок, ви стверджуєте, що обвинувачуваний чесна і правдива людина? Чим можете це довести?
– Не проблема! Я на власні вуха чув, як він казав, що цілий день просидів на річці з вудками і нічого не впіймав!
Компанія мисливців після вдалого полювання гуляла всю ніч. Під ранок Опанас каже:
– Все! Мені треба йти, маю бути о 9-й на роботі!
– Ще рано! Давай по чарці! – умовляють його.
– Ні, ні! Треба ще забігти додому, щоб встати.
Микита в опері. Виступає нікудишня співачка: «Якби я нині стала пташкою!»
Микита:
– Якби я нині мав рушницю!
На риболовлі:
– Микито! Ти що, сам із собою розмовляєш?
– Люблю поговорити з розумним чоловіком.
Двоє йдуть через пустелю. У одного в руках клітка, другий несе важку сталеву рейку.
– Навіщо тобі клітка?
– А от як зустрінемо лева, то я його відразу й посаджу до клітки! А ти навіщо тягнеш рейку?
– Я кину її, тільки-но побачу лева. Уявляєш, як мені легко буде втікати!
Захотів Микита одного разу таки упіймати велику рибу. Вигодував опариша кілограмів на п’ять, викував гачок такий, як якір. Насадив опариша на гачок, закинув, чекає. Через деякий час вилазить з води опариш, живіт роздутий. Микита до нього:
– Ти що?! А де риба?
– Щас! Відригну!
Старий мисливець розповідає внукові:
– Коли я востаннє був у Африці, на мене напало аж десять голодних левів, і я всіх поклав на місці!
– Дідуню! Минулого разу ти казав, що їх було п’ять.
– Тоді, голубе, ти був ще замалий, для того, щоб я міг розповісти усю страшну правду!
Насадив Микита черв’ячка на гачок, закинув вудочку – відразу ж клює. Витягнув – нічого, черв’ячок свіженький. Знову закинув – знову те ж саме. І так кілька разів підряд. Йому цікаво стало – в чому річ? Пірнув під воду, дивиться – підпливає до гачка карась, а черв’як дотягується хвостом до жилки, починає її смикати і репетує: «Рятуйте!»
Зустрічаються два мисливські собаки. Один каже:
– Учора на кабана ходили. Кабан як вискочить з чагарів! А той мій дурбело, як завжди, патрони вдома забув! Ну я, звичайно, – в стійку! А потім як кинувся на нього, як загавкав!
– Ну ти хоробрий! На кабана! Я б так не зміг…
– На якого кабана?! На свого дурбелика вискочив, обхопив його лапами за шию і як загавкав: «Тікаймо мерщій, дурню!» Ледве втекли…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок», після закриття браузера.
