Нік Ремені - Не плач, кохана!

«Думай, думай, — повторював про себе Ольвач. — Якщо розгориться скандал, ти теж не залишишся осторонь. Тобі теж дещо нагадають. Ти теж не святий, старий залицяльник».

Скандал із Зоріною зам'яли. Про це говорили тільки пошепки. Ольвач наполіг, щоб Клаву не відправили до психлікарні.

Він кілька разів викликав її до себе і сильно бив. «Вчив», як треба поводитися з офіцерами табору.

02.04.1952 рік

В той день ми працювали на новому об'єкті. Коли я дізнався, що сталося з коханою, довго не знаходив собі місця. Таке не можна прощати. Треба Рябого негайно знищити. Або він буде продовжувати знущатися над Клавою і при нагоді знищить мене. Перед цим продумував десятки варіантів, щоб ні Клава, ні я не постраждали. Але сьогодні терпіння моє лопнуло. Вирішив його прикінчити де-небудь у темному приміщенні.

Що мене можуть відразу ж окільцювати в наручники і накинути ще такий же термін, мене не хвилювало.

Краще я загину, ніж капітан буде знущатися над Клавою. Доведений до відчаю, з самого ранку встановив стеження за капітаном. Миша зголосився мені допомагати.

Рябий зайшов у роздягальню Моториста, де ми ще сиділи всією бригадою. На наших очах обнишпорив все.

Показав на наручний годинник:

— Сидите? Скільки можна сидіти? Солдат спить, служба йде?!

— Наряд ще не отримали, — мирно пояснив йому Черчіль.

— Негайно забирайтесь геть! До бетономішалки ні пройти, ні проїхати! А вони наряду чекають!

Вся бригада вискочила на вулицю. В роздягальні нікого не залишилося, крім Моториста, який без наряду не поспішав на об'єкт.

Ольвача попустило. Як ніяк, зрозуміли його з півслова. Він навіть посміхнувся і продовжив свою ходу по будівництву. Ретельно оглядав високий паркан з колючим дротом. Щоб не було порушено огорожу.

Вночі об'єкт охороняється цивільними. Сімдесятирічним дідком. У будівельному управлінні не розкидалися грошима. Вважали, що на об'єкт, через обнесений колючим дротом і високим парканом, з єдиною, обладнаною за всіма правилами прохідною, ніхто не зможе проникнути.

У таборі дотримувалися іншої думки. Паркан і колючий дріт не можуть вирішити всіх проблем. Вночі можна очікувати різних провокацій. Тому периметр хімкомбінату треба щодня ретельно оглядати.

В одному місці Ольвач побачив дірку в колючому дроті і довго возився з нею, поки не ліквідував її. В іншому місці хтось перекинув через паркан підігрів: буханець хліба і близько кілограма кільки, які були загорнуті в «Правду». Капітан підібрав підігрів і гордо пішов далі.

Спостерігав за ним здалеку. Коли він зайшов в основне виробниче приміщення, я по зовнішній металевій драбині за кілька секунд вискочив на дах. Миша залишився внизу, щоб заздалегідь попередити мене про появу Рябого.

Взяв цеглу. Притиснувся до фронтону. Мої руки дрібно тремтіли. Застиг на тому місці, де знаходився вихід з будівлі. «Тут я його і уб'ю — подумав. — Будь що буде. Сім бід — одна відповідь».

Рубікон вже перейдений. Він продовжує знущатися над Клавою, незважаючи на наші слізні прохання. Що ми — не маємо права любити один одного? Мене охопила злість. «Він не людина, він — тварина. Повинен отримати своє. Я ніколи не змирюся, щоб знущалися над моєю коханою», — продовжував обурюватися.

Терпляче чекав сигналу Молдавана. Головне — точно й вчасно опустити цеглу. Не помилитися. Розрахувати все до дрібниць.

Мишко подав знак рукою: Ольвач виходив з будівлі.

Я весь напружився. Коли вже збирався відпустити цеглу, мене покликав Косяк.

— Кулінар! З даху спущу! Рачком поставлю! Стежиш, сука, за нами.

Від несподіванки здригнувся. Мене прорвало. Повернувся до Пашки. Стиснув цеглу, кинувся на Косяка. Готовий був убити його замість Ольвача. Такої злості, яка мною оволоділа, здається, ніколи не відчував.

Косяк перехопив мою руку, позадкував назад і злякано залепетав:

— Ти що, Кулінар?! Угомонись!

Викинув цеглу. Пішов до драбини.

Пашка потягнувся за мною:

— Ти того. Кинь свої закидони. Краще косячком тебе пригощу.

Взяв цигарку. Жадібно затягнувся. В моїй голові одразу посвітлішало. Напруга спала. Я зрозумів, що сьогодні вже втратив можливість поквитатися з капітаном. Вже зовсім спокійно сказав:

— Ти не гони пургу. Шию відразу зверну. Потрібні ви мені. Дещо сховав тут. Прийшов, а його поцупили. Ти краще під гарячу руку мені не попадайся. Уб'ю!

— Знайшов де ховати.

Коли я опустився вниз, мене зустрів Миша. Він виходив з будівлі з прутом арматури, загорнутим ганчіркою.

У всіх людей на виду. З вишок його могли засікти охоронці і прийняти відповідні заходи за застосування холодної зброї.

Підскочив до Миші, вирвав арматуру. Перш, ніж він встиг схаменутися, викинув її.

Молдаван підняв з землі цеглину.

— Я його все одно урою, — вимовив і кинувся за Рябим.

На щастя, Ольвач, ніби відчувши небезпеку, зник за дверима прохідної.

Розчарований Модаван викинув цеглину. Обернувся до мене:

— При першій же можливості я його все одно урою.

Після розмови з Рябим мене на постійно перевели на хімкомбінат. Незабаром тут будуть виробляти лугу, пральні