Юлія Гук - Німа

— Я все одно покажу.

Жар кудись зникає, і водночас вимикається музика в барі. Стає несподівано тихо. Відвідувачі говорять упівголоса, немов кожен з них саме цієї миті розповідає щось потаємне. Тиша гнітить.

Тася мимохіть починає спостерігати за відвідувачами. Вони всі різні й водночас подібні. Переймаються схожими проблемами, кожна з яких здається їм украй серйозною. Наприклад, дівчина за сусіднім столиком розлучається зі своїм хлопцем, плаче, розповідає деталі трагедії подрузі, а за рік, місяць, а може, й день вона освідчуватиметься в коханні зовсім іншому юнакові. А он та компанія за великим столом у кутку святкує день народження. Проте неозброєним оком помітно, що добряча частина гостей прийшла просто напитися, а решта, швидше за все, за рік забуде про існування цього іменинника, і він наступного року сидітиме тут уже з іншими людьми. Двоє дівчат з яскравим макіяжем біля бару, очевидно, прийшли сюди, щоб принагідно познайомитися з особами протилежної статі. Вони безсоромно пліткують про третю дівчину, яка прийшла разом з ними, а наразі кудись відлучилася.

Тишу несподівано прорізує гучний сплеск долонь.

Усі присутні повертають голови в напрямку звуку. Тася, звісно, теж. Крутить головою й помічає Жара, який стоїть біля телевізора, де показують кліпи без звуку.

Він підходить до неї, посміхаючись.

— Ефект ґави, — говорить, сідаючи навпроти неї.

Тасіта запитально підіймає брови. Його прийом спрацював.

Знову застугоніла музика в колонках.

— Це прийом для привернення уваги. — Він відпиває трохи соку. — Наша увага, по суті, розфокусована. Можливо, ти колись помічала, що коли хтось заходить до кімнати, ти мимохіть підіймаєш на нього очі, навіть знаючи, хто прийшов?

Трохи подумавши, Тася обережно хитнула головою.

— Цей прийом використовують публічні люди і вчителі. Привернути людську увагу не так вже й складно. Досить подати голос у тиші або, як щойно зробив я, сплеснути в долоні. Можна голосно засміятися чи, навпаки, схлипнути. Можна просто грюкнути дверима.

Тася задумливо перехиляє віскі.

— Тобто видати певний шум серед тиші?

— Не тільки. Кожна людина схильна співпереживати, їй також притаманна цікавість. Дізнавшись про чуже горе, зазвичай, люди прагнуть довідатися деталі. Саме на цих рисах людини базується ефект ґави.

— Тобто?

— Ну… — Жар задумався. — Візьмімо, наприклад, автомобільну аварію. Якісь дві машини зіткнулися на перехресті. Така подія точно зацікавить випадкових перехожих, вони скупчаться довкола. Чому? По-перше, зіграє свою роль природна допитливість, по-друге, як не сумно, люди люблять споглядати чуже горе. Сварки й похорони приваблюють навіть більше, ніж весілля. У цьому плані ми мало чим відрізняємося від середньовічних людей, які приходили подивитися на страту якогось нещасного. Люди насолоджуються чужою бідою. Розповідають одне одному про неї. Вихваляються, що бачили кров на склі чи зморщене обличчя мерця.

Тасіта хитає головою на знак згоди.

— Виходить: усі люди жорстокі? А як же тобі вдається залишатися таким добрим?

— Я знаю, як це працює, — посміхається. — А якщо щиро, просто колись спостерігав за ефектом ґави. У людей широко розплющуються очі, щелепа трохи провисає донизу, а брови зсуваються над переніссям. Бац! — Він плескає долонями перед обличчям пацієнтки. Тася сахається. — Вони всі опиняються в несподіваній ситуації. Усі персональні проблеми відходять на задній план. У людині прокидається глядач. І його вже не просто відволікти від подій. Він перетворюється на безпосереднього учасника. А я не хочу бути залученим у таку ситуацію й мати при цьому придуркуватий вигляд.

— Хм… — Тася трохи цікавиться психологією, але інформація для неї нова. Їй сподобалося, як Жар усе влаштував. І водночас її бентежить те, що вона поводиться, як більшість. — Потрібно боротися з такими речами всередині себе.

Жар посміхається ще ширше. Йому вдалося відволікти піддослідну від внутрішньої дисгармонії. Навіть монстри слухняно слухали його розповідь і на певний час залишили Тасіту в спокої.

Уперше за тиждень до Тасіти завітала Світлана Анатоліївна. Вона мала на диво свіжий вигляд: очі сяяли, а на вустах грала посмішка.

— Привіт, моя мила незаміжня нещасна працівнице нашої ідіотської фірми! — незвично радісно привіталася жінка.

Тася здивовано звела на неї очі й зняла окуляри.

— Щось трапилося?

— Ага! Сьогодні ми п’ємо!

— Ну, це… уже ввійшло в традицію… — стенула плечима дівчина.

— А знаєш, що ми питимемо?

Світлана Анатоліївна зручно вмостилася на стільці й дістала з сумочки шампанське.

— Ого! Є якийсь привід? — Тася дістала два бокали, які принесла сюди саме для таких випадків.

— Я зустріла чоловіка своєї мрії!

Вистрелив корок. На папери хлюпнула піна. Піддослідна поспішно прибрала їх зі столу.

— Уявляєш: познайомилася з