Іванна Боразан - Ігри долі

нього це нові відчуття, кожна смерть приносила йому біль. За ці роки він навчився маскувати свої почуття за маскою спокою, але в душі у нього бушувала буря жалю.

Як може людина убивати іншу людину? Ну, у випадку самозахисту — це зрозуміло, але маленьких, безневинних дітей — це просто бездушно.

А цей випадок взагалі вибив Івана Миколайовича «із колії». Такої жорстокості і безжалісності йому ще не приходилося бачити. Матір з двома дітьми «порішили як решето». Як він має сказати чоловікові й те, що його дружину було зґвалтовано та ще й, судячи по доказах, на очах у дітей.

— Давайте почнемо з того, — заговорив Лемачов, — що їхня смерть наступила близько другої години полудня. Він говорив спокійно, урівноважено, виразно вимовляючи кожне слово. Іван Миколайович бачив, як змінилося обличчя Андрія, воно побіліло й ще більше осунулося й він не знав, як далі продовжувати.

— Двері були або відчинені, або їх відкрила ваша дружина. У другому випадку можна стверджувати, що вона знала вбивцю. Але це тільки теорія, так що не будемо на ній зациклюватися. Судячи зі слідів, ваша сім’я була у вітальні, де ми і знайшли їхні тіла. Розкидані іграшки по підлозі говорять нам, що вони гралися у той момент, нічого не підозрюючи. Та й Марійка мала затиснутого в руках маленького білого ведмедика, що підтверджує дану теорію.

— Її улюблена іграшка, вона з нею майже не розлучалася, — перервала розмову Лемачова Марія і залилася сльозами, а Андрій мужньо слухав доповідь детектива, тільки нахмурені брови і стиснуті зуби, що аж скули звело на його обличчі, говорили, що він сидить, як на пороховій бочці, готовій от-от зірватися, але стримує свої емоції, щоб не показати, як йому важко.

— Вибачте, я знаю як вам важко, можливо, іншим разом, коли ви будете себе краще почувати, я вам розповім…

— Ніяке потім, я хочу знати все і зараз, — наполягав Андрій.

— У вашому домі побувало двоє- троє чоловіків, — продовжував розповідь детектив, — так як майже не виявлено протесту збоку вашої дружини, то з цього виходить, що вони напали зненацька, застосовуючи силу, а можливо, погрози щодо ваших дітей. Згідно з експертизою, вашу дружину було… вашу дружину спочатку зґвалтували, а вже потім поранили, але не смертельно, вона померла від надмірної втрати крові. А дітей…

Та не встиг детектив Лемачов договорити, як «порохова бочка», на якій сидів Андрій вибухнула. Наслідки були катастрофічними. Все, що оточувало їх у палаті тепер «літало» де попало, погрожуючи комусь потрапити у голову. У Андрія наче диявол уселився, зірвавшись з місця, він трощив усе на своєму шляху, не думаючи, що комусь може зашкодити. Добре, що вчасно зреагував Іван Миколайович, він покликав медперсонал і тримав збунтованого Андрія, коли медсестра уводила йому заспокійливе. Лемачов був готовий до такого, він здогадувався, що спокійно чути те, що він говорив, не зможе ніхто. Люблячий чоловік не може втримати наплив емоцій, коли йому говорять, що його дружину спочатку принизили, ґвалтуючи її, поранили, і з неї помало і болісно відходило життя з кожною краплиною крові, яка витікала з її тіла.

Марія тихенько у куті ридала. Вона вже чула цю розповідь, їй вдалося переконати детектива розповісти всі подробиці спочатку їй, а потім вже Андрію. Марія знала, що йому буде боляче, і зараз, дивлячись, як мучиться Андрій, її серце кров’ю обливається. Її маленький Андрій, якого вона любила понад усе на світі, якому присвятила все своє життя. Якби вона могла забрати собі його біль, щоб він так не мучився, але вона не може, вона нічого не може.

Андрій довго не міг заспокоїтися, вириваючись із сильних рук детектива, які його тримали. Він кричав, що якщо він знайде вбивцю, то сам його уб’є і буде насолоджуватися агонією вбивці, який лишив життя його сім’ї.

Далі слухати Андрій нічого не хотів. Думка про помсту заполонила весь його розум, всього його. Навіть засинаючи, він бачив, який жах відображався в очах вбивці, коли він вершив правосуддя. Це він лишився сім'ї, лишився всього, що любив, так що і правосуддя над вбивцею буде чинити саме він. Йому байдуже, що говорив йому детектив, що вбивцю знайдуть і покарають за законом. Ні, він зробить так, що винні помруть дуже страшною смертю.

VII

Обставини склалися так, як і передбачав Андрій. Уже півроку минуло, а розслідування вбивства його сім'ї стоїть на місці, які б не були зачіпки у міліції, вони не приводили до такого бажаного результату. Та й і його особисте розслідування нічого не дало. Здавалося, вбивці наче крізь землю провалилися. Ніхто не міг не те, щоб назвати вбивць, а й причини нападу. Усе здавалося таким нелогічним, якоюсь мірою навіть безглуздим.

Ворогів, як таких у сім'ї Самойленко, не було. Так, кілька конфліктних ситуацій, які склалися у Андрія зі співробітниками. Один конфлікт привів навіть до звільнення одного з працівників. Але щоб він наважився на таку криваву помсту, просто в голові не вкладається. Та й він сам собі нашкодив, зв’язався не з тими людьми, хотів зрадити компанію, в якій працював. Добре, що Андрій вчасно помітив, а то не дай Бог, компанія б збанкрутувала. Але все одно Андрій не міг повірити, що людина на таке здатна. Та чомусь зупинився саме на своєму колишньому співробітнику.

Взявши відпустку, Андрій почав стежити за ним. І великим його здивуванням було те, що він виявився знайомим з Денисом, колишнім чоловіком Марії. Що їх поєднювало? Що заставляло зустрічатися потайки від усіх? А свої розмови завжди закінчувати сварками? Якась таємниця? Але яка?

Про це він розповів спочатку своїй сестрі, а потім і детективу Лемачову. Обоє не бачили тут нічого підозрілого. Але детиктив пообіцяв простежити за ними. Та як на зло, вони більше не зустрічалися і вели себе як звичайні люди.

І як не крути, їх не можна було ні в чому підозрювати. Ніяких доказів проти них не було. На цьому б