Алекс Грей - Політ завдовжки в життя

повноцінний маленький світ, що живе своїм підземним життям. Одні торгували, інші купували, хтось роздавав рекламки про приїзд нового цирку, хтось співав під гітару в цьому підземному царстві. Саме ця чиясь гра на гітарі і змусила мене зупинитися, коли ми проходили повз імпровізовану сцену. Знайомі акорди, знайомі ритми, а найголовніше, знайомий голос. Ні, я точно не міг сплутати цей голос ні з чиїм іншим. Я зупинився і став слухати. Рита теж стояла поруч тримаючи мене за руку. Коли пісня стихла, я почув:

— Привіт. Не очікувала тебе тут побачити.

Я озирнувся по сторонах, але нікого поруч з нами я не побачив, і зрозумів, що цей «Привіт» призначався мені. Я подивився на Риту. На обличчі її я побачив легку зневажливу посмішку. Нахиливши трохи голову і посміхаючись, вона дивилася в бік музикантів.

— Не впізнаєш? Шкода, а я тебе одразу впізнала. — промовила дівчина.

— Ви, напевно, мене з кимось плутаєте. Вибачте. — витиснув з себе я.

Я повернувся і, не чекаючи відповіді, пішов в сторону виходу. Рита йшла поруч і мовчала. З мене котився холодний піт, в горлі стояв ком, що я не міг навіть дихати. Мені здавалося, що я ось-ось задихнусь тут, в підземному переході. І я, вирвавши з Ритиної свою руку, побіг до виходу. На вулиці, глибоко вдихнувши кілька разів, мені стало трохи легше. Рита стояла поруч і дивилася кудись в інший бік. Коли вона підійшла, я не помітив.

— Підемо, Ритуль, щось я втомився, напевно, шампанського сьогодні було забагато. І ми повільно пішли вздовж торгових рядів з квітами, морозивом та пиріжками. Ми йшли мовчки кілька хвилин, а коли вийшли в парк, то Ритка сказала:

— Ти ж впізнав її.

— Кого? — спробував ухилитись від відповіді я.

— Кого. Кого… Інгу. Я ж бачила, що ти впізнав її, а чого тоді втік? Ти ж постійно думаєш про неї, постійно моделюєш зустріч з нею, ти всі ці роки тільки й живеш думками про неї. А зі мною ти ж так, для комфорту, хіба не так?

— Рит, не говори дурниць. Звичайно ж, я її впізнав, але що це змінює? Я що, повинен був кинутися до неї в обійми? Тим паче… — я хотів сказати, але до горла знову підкотив клубок.

— Тим паче, що? — ніяк не вгамовувалася Ритка. І сама відповіла на своє запитання. — Ти просто не очікував побачити Інгу в такому образі. Хіба я не права? У всіх твоїх мріях вона була принцесою, зіркою сцени, богиня рояля, а виявилося, що вона звичайна дворняжка, яка жебракує в підземному переході, граючи романси перехожим. Ні, грає і співає вона шикарно, я навіть сперечатися з цим не буду. Але ти бачив, як вона виглядає? Рвані джинси, протерта шкіряна куртка, старі стоптані кросівки. Ти не звернув увагу на її обгризені нігті? Фу! Це ж треба було так опуститися. Але вінцем всьому була банка пива, яку пустили ці горе-музиканти по колу.

— Рит, ну от скажи, звідки в тебе стільки злості і жовчі? Звідки ми знаємо, що з нею сталося? Може, у неї щось трапилося, тим більше, ти знаєш про її стосунки з батьками. Давай, зараз просто не будемо обговорювати Інгу, я тебе прошу. Просто, давай закриємо зараз цю тему, і все. — сказав я, не сповільнюючи кроку.

— Та, як скажеш. — відповіла Ритка. — Тим більше, що мені взагалі не приємно говорити про неї. Підемо, краще в номери.

Далі ми йшли мовчки. Мені не хотілося думати ні про що, хотілося просто прийти в номер, залізти в ванну і не вилазити звідти кілька годин. Але я згадав, що нас чекала в гості Марина.

— Ритко, а я тобі хіба не говорив, що нас в гості сьогодні чекає Марина? — запитав я.

— Ні, не говорив, ти ж весь день сьогодні був зайнятий шампанським. А ти хочеш до неї в гості? Просто, я так втомилася, хочу лягти на підлогу перед телеком і розслабитися. До того ж, ти знаєш, що її Андрій мене реально дратує. Він мені в консі набрид за п'ять років, так ще його і тут терпіти треба.

— Рит, ну вона ж твоя подруга. Це ти зараз так кажеш, а коли зустрінетеся, то я вас потім не зможу відірвати одну від одної. Так що зараз за тортиком і до Маринки.

Ритка не сильно опиралася, та й я знав, що вона любила Марину, як сестру, і, не дивлячись на втому, все одно була рада зустрітися з нею.

– І, до речі, — сказав я. — Ти не в курсі, які там останні новини від Машки?

— Від Мері нашої? Та я тиждень вже з нею не спілкувалася. Начебто повинна була вже народити. Зараз прийдемо і запитаємо у Маринки, вона то вже точно знає, хто там у Машки народився.

— Та, хто там міг народитися? Який-небудь Хуан Машкович народився.

— А чому одразу Хуан? — здивувалася Рита.

— Та просто так. Там же всі, як не Хуани, так Карлоси. А, давай ставки робити, як вона дитину назве?

— Давай. — Ритка зупинилася і повернула мене до себе. Наші очі зустрілися, і вона тоді сказала, дивлячись на мене, не мругаючи. — Слухай, я що хотіла… — і замовкла.

— Продовжуй. — сказав я. — Чого ти хотіла?

— А раптом у неї дівчинка народиться? А ми хлоп'ячі імена зараз придумувати будемо, тоді як? — вона повернулася, опустила очі, і повільно пішла.

— Ритко, зачекай. — гукнув я її. — Ти ж не це хотіла запитати? При чому тут імена? Говори, чого хотіла.

— Та нічого не хотіла, забий.

— Ні, так не піде, ми ж домовлялися з тобою, що у нас не буде таємниць. — я був упертим, і вона це знала, тому, мені не довелося її просити.

— Антон, а ти ніколи не думав про дітей? Я маю на увазі, про своїх дітей… Просто, мені здається, що ми втрачаємо той дорогоцінний час, який нам виділено. Я просто боюся чогось