Ден Браун - Янголи і демони

цієї миті перебувають у Сікстинській капелі, де їм нічого не загрожує, і до закінчення конклаву ваші обов’язки мінімальні. Не розумію, чому ви так упираєтесь і не хочете пошукати цей пристрій. Якби я вас не знав, то міг би подумати, що ви навмисне наражаєте конклав на небезпеку.

Оліветті подивився на камерарія з презирством.

— Як ви смієте! Я прослужив вашому Папі дванадцять років! А попередньому — чотирнадцять! Від 1438 року швейцарські гвардійці...

Раптом в Оліветті на поясі голосно затріщала рація.

— Comandante?

Оліветті схопив її й натиснув на передачу.

— Sono occupato! Cosa voi...

— Scusi, — сказав у рації швейцарський гвардієць. — Я з комутатора. Ми щойно дістали інформацію про закладену бомбу, і я вирішив сповістити вас.

На Оліветті це повідомлення не справило ніякого враження.

— То дійте згідно з інструкцією! Вистежте зловмисника й прозвітуйте.

— Ми спробували, сер, але той, хто телефонував... — Гвардієць на мить замовк. — Командире, я б вас не турбував, але він згадав ту речовину, яку ви просили мене пошукати в довіднику. Антиматерію.

Усі в кабінеті здивовано перезирнулися.

— Що, ти кажеш, він згадав? — запинаючись, перепитав Оліветті.

— Антиматерію, сер. Доки ми намагалися визначити, звідки він телефонує, я шукав якусь інформацію, щоб перевірити, наскільки серйозна ця погроза. Антиматерія... щиро кажучи, виявляється, це доволі небезпечна субстанція.

— Здається, ти сказав, у довіднику з балістики про неї нічого не написано.

— Я знайшов інформацію в Інтернеті.

Алілуя, подумала Вітторія.

— Написано, що ця речовина дуже вибухонебезпечна, — вів далі гвардієць. — Важко повірити, що це справді так, але тут сказано, що порівняно з ядерною боєголовкою, антиматерія має в сто разів більшу вибухову силу.

Оліветті здався. Це виглядало так, наче раптом у всіх на очах обвалилась гора. Вітторія тріумфувала, але, побачивши вираз жаху на обличчі камерарія, відразу посуворішала.

— Ви визначили, звідки телефонували?

— Це не можливо. Дзвінок із мобільника і дуже зашифрованого. Супутникові лінії сплутані, тож тріангуляція неможлива. Проміжна частота свідчить, що він десь у Римі, але точніше визначити не вдається.

— Він чогось вимагав? — спокійно спитав Оліветті.

— Ні, сер. Тільки попередив, що десь на території комплексу схована антиматерія. Здивувався, що я про це нічого не знаю. Поцікавився, чи я її вже бачив. Ви мене запитували про антиматерію, тож я вирішив вас повідомити.

— Ти правильно зробив, — сказав Оліветті. — Я вже йду до вас. Дай знати, якщо він зателефонує ще раз.

На якусь мить у рації запала тиша.

— Він іще тут, сер, на лінії.

— Як на лінії?! — Оліветті наче громом ударило.

— Так, сер, на лінії. Ми вже десять хвилин намагаємося його вистежити, і все безрезультатно. Він, очевидно, знає, що ми його не дістанемо — каже, що не відімкнеться, доки не поговорить із камерарієм.

— Перемкніть його сюди! — наказав камерарій. — Негайно!

— Отче, ні! — аж підскочив Оліветті. — Спеціально навчений швейцарський гвардієць впорається з цим значно краще.

— Я що сказав!

Оліветті віддав відповідний наказ.

За мить на столі в камерарія Вентрески задзвонив телефон. Камерарій натиснув на кнопку «динамік».

— Ким ви, на милість Бога, себе уявили?

41

Голос, що лунав із динаміка, був холодний і металічний, з нотками зверхності. Усі слухали, затамувавши подих.

Ленґдон намагався визначити акцент. Мабуть, із Близького Сходу?

— Я посланець давнього братства, — повідомив голос із чужоземною вимовою. — Братства, яке ви століттями кривдили. Я посланець ілюмінатів.

Ленґдон весь напружився. Рештки сумніву розвіялись. На якусь мить його знову охопило те дивне змішане відчуття захоплення, тріумфу і водночас смертельного жаху, що його він пережив уранці, коли вперше побачив амбіграму.

— Чого ти хочеш? — запитав камерарій.

— Я представляю людей науки. Людей, що, як і ви, шукають істину. Про долю людини, про її призначення, про творця.

— Хто б ти не був, — сказав камерарій, — я...

— Silenziol Краще слухай. Дві тисячі років ваша Церква утримувала пріоритетне право на істину. Ви знищували противників за допомогою брехні та пророцтв про Страшний суд. Ви маніпулювали правдою, дбаючи про власні інтереси, убивали всіх, чиї відкриття суперечили вашій ідеології. То Чи варто дивуватися, що ви стали мішенню для просвітлених людей на всій землі?

— Просвітлені люди, щоб досягти мети, не вдаються до шантажу.

— Шантажу? — Незнайомець розсміявся. — Це не шантаж. Ми нічого не вимагаємо. Знищення Ватикану — справа вирішена й обговоренню не підлягає. На цей день ми чекали чотириста років. Опівночі вашого міста не стане. І ви нічого не вдієте.

Оліветті кинувся до телефону.

— Це місто для вас недоступне! Ви ніяк не могли закласти тут вибухівку!

— Ти говориш з тупою відданістю швейцарського гвардійця. А може, ти навіть начальник? Тобі, безумовно, відомо, що ілюмінати століттями проникали в елітні організації по всьому світу.

Невже ти й справді вважаєш, що Ватикан такий неприступний?

О Боже, подумав Ленґдон. Вони мають когось тут, усередині. Він знав, що ілюмінати традиційно здобували владу, проникаючи в інші впливові організації. Свого часу вони проникли в товариство масонів, у найбільші банківські мережі, у державні установи. Черчилль навіть якось сказав журналістам, що якби англійські шпигуни проникли в лави нацистів такою ж мірою, як ілюмінати в англійський парламент, то війна закінчилася б за місяць.

— Це відвертий блеф, — роздратовано сказав Оліветті. — Наша влада не може сягати аж так далеко.

— Чому? Тому що ви, швейцарські гвардійці, такі пильні? І стережете кожний клаптик свого приватного світу? А як же самі швейцарські гвардійці? Вони що ж, по-твоєму, не люди? Ти й справді вважаєш, що вони життя готові покласти за байку про чоловіка, який ходив по воді? Запитай себе сам, як інакше цей контейнер міг потрапити до вашого міста. Або як сталося так, що чотири ваші найбільші цінності цього вечора зникли.

— Наші цінності? — Оліветті насупив брови. — Ти про що?

— Один, два, три, чотири. Ви що й досі не помітили, що їх немає?

— Якого дідька ти торочиш!.. — Оліветті змовк на півслові:і таким виразом, наче дістав удар між ребра.

— Ну от, схоже, до тебе починає доходити, — сказав незнайомець. — Назвати їхні імена?

— Про що він говорить? — запитав збентежений камерарій.

Незнайомець розсміявся.

— Командир тебе ще не поінформував? Який гріх! Не дивно. Така пиха. Уявляю, яка це для нього ганьба — розповісти правду... що чотири кардинали, яких він заприсягся оберігати, взяли та й зникли...

Оліветті вибухнув.

— Звідки ти про це знаєш?

— Камерарію, — тріумфував незнайомець, — запитай свого командира, чи всі кардинали зібралися в Сікстинській капелі.

Камерарій запитально подивився на Оліветті.

— Сеньйоре, — прошепотів Оліветті камерарію на вухо, — це правда: четверо кардиналів іще не з’явилися до Сікстинської капели, але немає причин хвилюватися. Кожен із них