Жюль Верн - 20 000 льє під водою

трубчасті корали — корнулярії, які живуть осібно, грона первісних так званих «білих коралів», грибоподібні фунги, вітряниці, прирослі до ґрунту мускулистими підошвами, разом утворювали прекрасний квітник. Дно, по якому ми ступали, було заслане незчисленними блискучими морськими гребінцями, морськими молотками, донаксами, справжніми мушельками-стрибунцями, трохусами, червоними шоломами, смугастими крилатками, півниками, серцевидками й іншими створіннями океану-фантазера.

Мені невимовно жаль було наступати на них своїми важкими чоботами, але вибору не існувало: треба було йти далі, і ми йшли. Над нами пропливали групи фізалій з бірюзовими щупальцями, які плавно гойдалися, медузи з опаловими або ніжно-рожевими парасольками з лазуровою облямівкою захищали нас від надто щедрого сонячного проміння, а медузи-пелагії, люмінесціюючи, могли б освітлювати нам дорогу вночі!

Через певну відстань нам довелося іти по іншому ґрунту. Піщане плато змінив в'язкий намул з величезної кількості кремнеземових або вапнякових черепашок. Потім ми проходили крізь зарості водоростей. Ці підводні луки були такими м'якими, що їм не склали б конкуренції навіть найдорожчі килими. Водорості не лише стелилися по дну, але й були у нас над головами. Морські рослини, сплітаючись стеблами, стриміли над поверхнею вод.

Водорості — це одне з чудес царства флори. До них належать і найменші, й найбільші рослинні організми Землі. Під водою можна поряд побачити крихітні рослинки, сорок тисяч яких поміщаються на площі у п'ять квадратних міліметрів, і бурі водорості завдовжки до сотні метрів.

Під час прогулянки я намагався не втратити відчуття часу, а тому спостерігав за сонячними променями. Після півторагодинного перебування під водою за межами «Наутилуса» я помітив, що вони, падаючи прямовисно, уже не заломлювалися у воді. Гра барв припинилася, сапфірові і смарагдові кольори потьмяніли і розсіялися. Ми йшли і чули, як гучно відлунює кожен наш крок. Найменший звук розповсюджувався зі швидкістю, незвичною для нашого слуху. Це все пояснюється тим, що вода є кращим провідником звуку, ніж повітря: швидкість звуку у рідкому середовищі учетверо вища, ніж у повітряному.

І ось дорога повела нас униз по розлогому плавному спуску. Сонячне проміння втрачало свою силу. Тепер ми зайшли на глибину сто метрів і витримували тиск у десять атмосфер. На щастя, я не страждав від підвищеного тиску. Відчував лише легкий біль у пальцях ніг, але це скоро минуло. Я навіть не змучився, хоча це було дивно, враховуючи, що наша прогулянка вже тривала щонайменше дві години і що я був у такому незвичному спорядженні. Підтримуваний водою, я рухався з надзвичайною легкістю. Усе це зайвий раз підтверджувало надійність скафандрів і їх відповідність умовам.

На глибині трьохсот футів я все ще ловив останні відблиски сонця, що вже заходило за обрій. Смеркало, і денне світило покірно поступалося своїм постом. Та ми все ще обходилися без апарата Румкорфа.

Раптом капітан Немо зупинився. Я підійшов до нього, і він указав мені на якусь темну масу, що виступала з напівтьми неподалік від нас.

«Ось і острів Креспо», — здогадався я.

Розділ сімнадцятий

Підводний ліс

Ми підходили до володінь капітана Немо. Він вважав околицю острова Креспо своєю і привласнив її за тим самим правом, що первісна людина привласнила увесь світ у перші дні його створення. Він міг не боятися вторгнення на свою територію, бо навряд чи знайшовся би сміливець, що захотів із сокирою в руках проторувати собі шлях крізь підводні зарості.

Ми стояли на узліссі, це місце було, мабуть, одним із найкращих серед усіх багатющих володінь капітана Немо. Перед нами розкинувся розлогий підводний ліс, величезна територія, на якій росли гігантські рослини.

Щойно ми увійшли у це природне міцне склепіння, як я звернув увагу на своєрідне явище, з яким ще жодного разу не стикався у своїй науковій практиці. Жодна травинка не стелилася по дну, жодна гілка не була зігнутою і не росла горизонтально — уся рослинність тягнулася вгору! Навіть найменші стеблини і волоконця не гнулися долу, а виструнчилися, немов залізні прути. Фукуси і ламінарії, скорені щільністю оточуючого середовища, тягнулися угору по прямій лінії перпендикулярно поверхні океану.

Я не одразу призвичаївся до дивного лісу, а особливо важко було адаптуватися до напівтьми. До того ж піщаний ґрунт був усіяний гострим камінням, тому йти стало доволі важко. Та коли я трохи призвичаївся, то знову почав насолоджуватися прогулянкою.

Підводна флора здалася мені напрочуд багатою, навіть багатшою, ніж у арктичних чи тропічних зонах, які вважаються її царством. Спочатку я навіть не міг розрізнити, що тут належить до рослинного світу, а що до тваринного: зоофітів приймав за водорості, тварин — за рослини.

Я помітив, що більшість рослин лише прикріпляються до ґрунту, а не ростуть з нього. Тобто підводні рослини не мають коріння, і від землі їм потрібна лише опора, а не життєдайні соки, — вони однаково ростуть на камені, мушлях, піску чи гальці. Все, що їм необхідне для росту і буяння, є у воді, вона підтримує їх і живить. Більшість рослин мають пластинчасту пишну форму. Переважні кольори підводної фауни — рожеві, червоні, жовтаві, зелені, руді та бурі. Тут я побачив деякі рослини, що у засушеному вигляді були експонатами музею на борту «Наутилуса». Деякі мені дуже сподобалися: віялоподібна падина-павонія, яка, здавалося, жадає подуву вітерцю, червоногарячі цераміуми, ламінарії (або, інакше, морська капуста — їстівна водорість з великим вмістом йоду, що має виструнчені стрічкоподібні подвійно розгалужені листки); нитковидні нереацисти, галуззя яких розросталося на п'ятнадцять метрів уверх, букети нитчастих дудчаток, стебла яких унизу тонкі, а вверху товсті, і безліч інших морських рослин, на яких чомусь не було квітів. Один натураліст якось сказав: «Тварини у воді подібні квітам, а рослини позбавлені квітів». Такою була природа водного середовища, отаке його дивацтво! З погляду мешканця суші це було аномалією.

Поміж деревоподібними рослинами, які розмірами не поступалися деревам помірного поясу, виднілися колонії шестипроменевих коралів — справжні квітучі чагарники! На живоплотах із зоофітів пишно цвіли коралоподібні меандрини, посмуговані звивистими борозенками, жовтуваті зірчасті корали каріофілеї з прозорими щупальцями, пучки схожих на трави зоантарій.

Десь о першій годині капітан Немо дав сигнал зупинитися. Зізнаюся щиро, що я цьому дуже зрадів. Ми присіли під покровом аларій зі стрічкоподібною сланню, що здіймали свої довгі, схожі на стріли, стебла.

Короткий відпочинок був дуже приємним. Якби ще можна було поговорити, обмінятися враженнями! Я наблизив свою велику голову, закуту в мідь, до шолома Конселя. Навіть через товсте скло скафандра було видно, що його очі блищали від задоволення, а своє захоплення він проявляв, енергійно вертячи головою