Агата Крісті - Немезида

class="p1">— Отже, начальник тієї в’язниці, людина з великим досвідом і мій давній друг, пояснив мені, чому для нього так важливо почути мій висновок. У процесі спілкування з тим конкретним ув’язненим його дедалі більше опановувало відчуття, що цей хлопець — не вбивця. Він не належав до категорії людей, які спроможні вбивати, він не був схожий на жодного з убивць, яких моєму приятелеві доводилося знати раніше, і хоч він був переконаний, що хлопець належав до того різновиду злочинців, яких ніколи не вдасться перевиховати, хоч би яких зусиль було до цього докладено (та, власне, і не було ніякого сенсу їх докладати), але разом із тим його опановувала дедалі сильніша переконаність, що вирок, за яким засудили хлопця, був хибним. Він не вірив у те, що той юнак убив дівчину, спочатку задушив її, а потім спотворив їй обличчя і вкинув у канаву. Він просто не міг примусити себе в таке повірити. Він переглянув матеріали справи, які нібито цілком підтверджували провину ув’язненого. Хлопець був знайомий із дівчиною, його не раз бачили з нею перед тим, як сталося вбивство. Вони, імовірно, спали разом, і були також інші докази. Його машину бачили неподалік від того місця, де було знайдено тіло. Він теж там був, і його впізнали. Напрочуд очевидна справа. Але мій друг не хотів у це вірити, так він мені сказав. То був чоловік, який мав дуже сильне відчуття справедливості. Він хотів почути іншу думку. Йому була потрібна не думка поліції, яку він знав, а професійний погляд психіатра. Це ваше поле діяльності, сказав мені він. Проблема і справді цілком перебувала у сфері моїх зацікавлень. Він хотів, щоб я зустрівся й поговорив із тим молодиком, дав йому свою професійну оцінку, а потім поділився з ним, з начальником в’язниці і своїм давнім другом, своїми враженнями.

— Дуже цікаво, — промовила міс Марпл. — Атож, ця історія справді здається мені надзвичайно цікавою. Зрештою ваш друг — я маю на увазі начальника в’язниці — мав великий досвід і був людиною, що любить справедливість. Він був людиною, чию думку, безперечно, треба було вислухати. Тому я не маю підстав сумніватися, що ви виконали його прохання.

— Так, — підтвердив професор Вонстед. — Я був глибоко зацікавлений. Я зустрівся із суб’єктом, так я схильний його назвати, роздивився його під кількома кутами. Я поговорив із ним і розповів йому про деякі зміни, що будуть внесені до закону. Я сказав йому, що варто звернутися до адвоката, бажано, призначеного урядом, і попросити, щоб той з’ясував, які аргументи можна висунути на його користь і все таке. Я говорив із ним як друг, а потім як ворог, щоб з’ясувати, як він реагує на різне ставлення, і я також застосував чимало фізичних тестів, до яких ми часто вдаємося сьогодні. Не стану розповідати вам про них, бо вони мають суто технічний характер.

— І якого висновку ви дійшли в кінцевому підсумку?

— Я дійшов висновку, — сказав професор Вонстед, — що мій друг мав цілковиту слушність. Я не міг погодитися з думкою, що Майкл Рейфаєл був здатний учинити вбивство.

— А як щодо його першої судимості, про яку ви згадали?

— Той випадок свідчив не на його користь, безперечно. Звичайно ж, це налаштувало проти нього присяжних, адже вони почули про нього лише тоді, коли суддя став підбивати підсумки, тобто вони вислухали лише думку судді. Та історія, звичайно, свідчила проти нього, але я потім здійснив власне розслідування. Майкл справді напав на дівчину. Мабуть-таки, він її зґвалтував, але не намагався її задушити й, на мою думку, — а мені доводилося чути чимало справ, які розглядалися виїзними сесіями суду присяжних — дуже малоймовірно, що справді йшлося про зґвалтування. Треба пам’ятати, що сьогодні дівчата значно більше схильні бути зґвалтованими, аніж це було колись. Їхні матері дуже часто наполягають на тому, щоб вони називали зґвалтуванням те, що насправді зґвалтуванням не є. Дівчина, про яку йдеться, вже мала кількох бой-френдів, які не задовольнялися лише дружбою. Я не думаю, що той випадок можна справді вважати доказом проти нього. Випадок із реальним убивством — а то було, безперечно, вбивство — не мав нічого спільного з тим конкретним злочином, — і про це свідчили всі мої тести — фізичні, психічні, психологічні.

— І що ж ви тоді зробили?

— Я сконтактувався з містером Рейфаелом. Сказав йому, що хочу поговорити з ним про його сина. Я поїхав до нього. Висловив йому свою думку, розповів про думку начальника в’язниці, розповів і про те, що на даний момент у нас немає підстав подати апеляцію, але ми обидва переконані: правосуддя припустилося великої помилки. Я сказав йому про можливість організувати додаткове розслідування, яке коштуватиме дуже дорого, але воно могло б виявити певні факти, які можна буде потім подати на розгляд у міністерство внутрішніх справ, воно може домогтися успіху, а може й ні. Проте якісь докази неодмінно знайдуться, треба тільки добре їх пошукати. Я сказав, що такі пошуки обійдуться недешево, але для людини з його статками це не перешкода. На той час я вже зрозумів, що він дуже хворий. Він сам мені про це сказав. Він також сказав мені, що його смерть уже близько, ще два роки тому лікарі його попередили, що прожити йому залишилося не більше, як рік, але згодом вони зрозуміли, що він протягне значно довше завдяки своїй незвичайній фізичній силі. Я запитав у нього, що він думає про свого сина.

— І що він думав про свого сина? — поцікавилася міс Марпл.

— А, вам хочеться про це знати. Мені теж хотілося. Гадаю, він був надзвичайно відвертим зі мною, хай навіть…

— … хай навіть досить брутальним? — спробувала завершити його фразу міс Марпл.

— Атож, міс Марпл. Ви застосували правильне слово. Він був брутальний і невблаганний, але любив справедливість і був чоловіком порядним. Він сказав: «Я знав, чого вартий мій син, протягом багатьох років. Я не намагався перевиховати його, бо не вірю, що хтось міг би його перевиховати. Він таким народився. Він нечесний. Він підлий. Він непорядний. Він завжди матиме великі проблеми. Ніхто й ніщо не зможе виправити його. Я в цьому переконаний. У певному розумінні я відмовився від нього. Хоч зовні моє ставлення до нього не змінилося. Я завжди давав йому гроші, коли він їх потребував. Завжди допомагав уникнути судових переслідувань, коли він потрапляв у халепу. Завжди робив для нього все, що міг зробити. Те саме я робив би для свого сина, якби він