Люк Бессон - Артур і війна двох світів

— Як?

Саме в ту мить Роза, закотивши очі, впала на землю, як підтяте дерево.

— Отак! — лаконічно відповіла принцеса, показуючи на зімлілу Розу.

— Розо! — зарепетував Арман, помітивши, що його дружина лежить у траві. Кинувши драбину, він побіг до неї, вносячи цим розлад у гурт пожежників, яким доводиться перегруповуватися, щоб перерозподілити навантаження.

Від таких маневрів драбина загойдалася, а один щабель вискочив із пазів і впав на землю. Слон у скафандрі не помітив цього і поставив свою ногу на порожнє місце. Нога, не намацавши щабля, провалилася в порожнечу. А за нею і слон…

Видовище запаморочливе! Драбина гойдалася, як щогла корабля, що опинився в епіцентрі шторму. Слон у цей час виконував роль прапорця, або, якщо це вам до вподоби, партнера на конкурсі сучасного танцю. Щогла нагиналася все нижче й нижче, і вже пожежники зрозуміли, що вони її не втримають. Командор злетів у повітря й приземлився просто в калюжу з густою масною грязюкою.

Усі знають, що в грудні ліплять сніговиків. А ми хочемо познайомити вас із липневим брудовиком. Для цілковитої подібності, окрім кольору, звичайно, йому бракувало морквини замість носа. Та слід визнати, що впасти в калюжу — велике щастя, бо це пом'якшило падіння. Пожежники кинулися на допомогу своєму начальникові. І в цьому не було нічого дивного, бо їхнє ремесло якраз і полягає в тому, щоб допомагати людям у складній ситуації. Тепер їм потрібно якнайшвидше відмити шефа, доки на ньому не засох бруд, інакше йому доведеться розпрощатися з посадою і зайняти місце статуї в музеї сучасного мистецтва.

Гуркіт від падіння Бельріва допоміг Розі отямитися. Вона з радістю поглянула на схиленого над нею чоловіка: його усмішка така подібна на Артурову.

— Артур?! — невпевнено спитала мати.

Щоб заспокоїти, Арман поклав їй долоню на чоло.

— Я ж сказав тобі, що займуся пошуками і ми його знайдемо. Ти, головне, не нервуйся!

— Я… я знаю, де він! — упевнено промовила Роза.

Арман скривився. Звідки вона може щось знати, якщо сиділа вдома?!

— Він… Він у дуплі! — мужньо вигукнула жінка, і чоловікові довелося зібрати в кулак усю свою волю, щоб у складний для неї час не дати прочухана за таку дурню.

Франсуа-Арман дивився на жінку, і в його очах спалахували то тривога, то розчарування. Але гору взяла гіркота. Його нещаслива дружина й справді позбулася сірої речовини. І він ласкаво дмухнув на неї, ніби хотів відігнати лихоманку.

— Гаразд, гаразд, люба, Артур у дуплі, і він там ласує медом. Мед дуже корисний! — промовляв чоловік таким тоном, ніби перед ним пацієнт, що втік із психіатричної лікарні.

— Але я певна: Артур у дуплі! Мені про це сказали бджоли! — переконувала його Роза, не усвідомлюючи, що її слова звучать дещо дивно.

— Подякуй бджолам від мого імені за те, що вони знайшли нашого маленького Артура і потурбувалися про нього. Зараз я поставлю драбину, залізу на неї і сам їм подякую! — заспокійливо відповів Франсуа-Арман.

Він устав і рішучим кроком пішов до драбини. Його це вже дійняло! Саме дійняло! Син зник, дружина з'їхала з глузду, а бджоли й далі насміхаються з нього! Його маленька голова не може витримати стількох потрясінь! Тому треба розслабитися. Але ні Артура, ні дружини немає поруч, і він вирішив усю свою негативну енергію скерувати на бджіл.

— Вони таки пошкодують, що посміли напасти на Армана Гігантика! — голосно поклявся чоловік, щоб надати собі хоробрості.

Ненависть подвоїла його сили, і він сам схопив величезну драбину, підняв її й опер до дуба. Потім узяв розсіювач і уважно його роздивився. Нічого складного: натискуєш — і пшик… Арман єхидно посміхнувся, очі його забігали, а риси обличчя спотворилися. Так часто буває: потрапить комусь до рук зброя масового ураження — і він утрачає людську по: добу. Арман — не виняток. Ним уже трусить гарячка знищення.

Підхопивши розсіювач, Арман рушив до драбини і зненацька вигукнув. То не був бойовий поклик, а лемент жаху. Бо йому шлях перепинили п'ятеро мисливців племені бонго-матасалаїв і поглядали на нього з висоти своїх двох метрів сорока сантиметрів. Арман ні в сих ні в тих. І нема чого дивуватися. Мисливці одягнені у традиційні африканські костюми, у волосся вплетено мушлі, шиї прикрашено намистом із насінин. На обличчях — спокій та впевненість, притаманні великим сильним особам.

— Геть із дороги! Я повинен виконати свою місію! — заверещав Артурів батько.

Вождь племені мовчки поглянув на нього, а потім відповів спокійно і розважливо.

— Боги схотіли поселити бджіл у це дупло. Чого ж ти, чий зріст вимірюється дрібними сантиметрами, вирішив повстати проти волі великих богів?

Та в Армана з цього приводу своя думка.

— До чого тут боги? Я просто хочу знищити цих чортових бджіл, які можуть ужалити мого сина! Я маю право захищати свою дитину чи ні? — розізлився він, міцніше притискуючи до себе розсіювач.

— Артур став названим братом бджіл, племінником дуба, братом вітру і землі. Ніщо в природі йому не зашкодить, хіба що ти, якщо наважишся скористатися зброєю, яка зараз у твоїх руках.

Франсуа-Арман відчув, як у нього перехопили ініціативу. Він рвався в бій. жадав виявити сміливість, довести синові, на які жертви ладен заради нього, а цей велет не лише завадив йому, а й підняв на сміх. Не полишаючи розсіювача, бідолашний поглядом шукав підтримки в пожежників. Але вони, як палеонтологи, відчищали від бруду знайденого в землі мамонта. Ой! Про що це я? Вони ж чистять свого шефа!

— Може, ліпше зачекати, доки бруд трохи підсохне? Тоді він сам відвалюватиметься шматками, — розмірковував один із пожежників, який мав досвід падіння з драбини.

Командор, у якого й лице в грязюці, нічого не бачив, але чудово чув. І на таку абсурдну пропозицію замахав руками, висловлюючи свою незгоду.

— Ага! — гордо заявив вигадливий пожежник, — він зі мною погодився!

Тут розлючений командор виплюнув із рота грязюку, зафуркав, відпльовуючись, і закричав:

— Ні! Дайте мені води! Негайно! Отара овець!

Завдання нескладне — поруч автомобіль із цистерною води.

— Можливо, ви спершу знищите бджіл? — спитав Арман, все ще сподіваючись на підтримку пожежників.

— Ви що, не бачите: ми зайняті! Зачекайте хвилиночку! Зараз ми завершимо свої справи і повернемося до ваших, — сказав заступник командора.

А в дуплі панувала радість: несподіване падіння шефа пожежників дало можливість королеві працювати далі. Артурові кортіло попросити королеву жвавіше рухатися, бо ж кожна секунда затримки на руку Упиреві. Хлопчик давно приготувався проковтнути чарівну краплину, швиденько вирости і покласти край руйнівному нашестю Жахливого У. Та він розумів, що будь-яку нетерплячку вважатимуть