Люк Бессон - Артур і війна двох світів

Пузце королеви здригалося — і нарешті на його кінчику видно найчудовішу, найпрозорішу краплину найчистішого меду. Селенія ласкаво торкнулася Артурового плеча.

— Ось бачиш! Усе гаразд! Чекати лишилося зовсім трішки!

— Я знаю, Селеніє! На жаль, про це не знають дорослі!

Нарешті командор став схожий на людину. Щоправда, він із голови до ніг мокрий як хлющ, бо його підлеглі, щоб зекономити час, просто скупали його в цистерні. Пожежники вишикувалися за своїм начальником. А поряд прилаштувався і Франсуа-Арман. Маленьке військо готове дати відсіч мисливцям бонго-матасалаям, які так і не зрушилися з місця і спокійно позирали на невдах-бджолоборців.

— Месьє, прошу вас відійти і не заважати нам виконувати свій обов'язок! — сказав командор, наводячи на них розсіювач.

Мисливці перезирнулися. Воювати із своїми братами-людьми вони не звикли, а кидати напризволяще своїх двоюрідних братів-бджіл їм совісно.

— Якщо ти, маленька й товстенька людинко, справді хочеш отруїти бджіл, тоді тобі доведеться спершу отруїти нас, бо ми теж бджоли, — нарешті глибокодумно прорік вождь.

Командор Бельрів прискіпливо оглянув вождя: ні, таки в ньому немає нічого схожого на бджіл — хіба що кілька смужок бойової розмальовки.

— Лічу до трьох! — сказав пожежний начальник, в якого пиха витіснила глузд.

— Три! — хором відповіли мисливці. Слова Бельріва на них не вплинули. Крижаний спокій мисливців подіяв на пожежників. Командор не знав, що йому чинити. Єдиний вихід — скористатися розсіювачем. Але це найдурніше рішення. Втім, коли людина пихата, вона стає дурною й агресивною і завжди намагається щось зруйнувати. Начальник поволі підіймав розсіювач і клав палець на важіль, ніби в нього в руках не балон із газом, а ковбойський шестинабійний кольт.

— Гей, шефе! Шефе! — несподівано залементував пожежник, що сидів за кермом автомобіля.

Вискочивши із кабіни і, налягаючи на ноги, він помчав до начальника. Добігши, він, мало не перечепившись, різко загальмував, перевів подих і доповів:

— Повідомлення від начальника поліції! Оголошено загальну тривогу! Всі зобов'язані повернутися до міста!

— А що сталося? — з вражаючим спокоєм спитав начальник пожежників. Йому руки сверблять завершити свою місію.

— На місто напали гігантські летючі жаби!

Пожежники здивовано перезирнулися.

— Ти все правильно зрозумів? — спитав командор, який жодного разу не чув про летючих жаб, особливо — про гігантських.

— Мммм… ееее… Чути було поганої Але я точно зрозумів слова «нашестя» і «гігантські». Щодо жаб я не певен… Але їм потрібна допомога! Там усі так репетували! — аж захлинався пожежник.

Страшна звістка зачепила його за живе. Командор прийняв найкраще рішення.

— Рушаймо! — скомандував він, і пожежники, з радістю позбувшись пристосувань для війни із бджолами, побігли до автомобіля. Озирнувшись на мисливців племені бонго-матасалаїв, Бельрів погрозливо помахав пальцем:

— Ми ще зустрінемося! — заявив він голосом невдахи-актора і суворо насупив брови.

У відповідь бонго-матасалаї привітно йому усміхнулися і прощально замахали руками, що дістало пожежника до печінок. Він із люттю кинув на землю розсіювач і з усією можливою для його огрядного тіла швидкістю почухрав за своєю командою.

Арманом опанував відчай. Його дружина тішилася.

РОЗДІЛ 15

Тихе і мирне містечко, в якому Маргарита запасалася харчами, усе у паніці. Осмати на гігантських комарах контролювали його повітряний простір, лякаючи мешканців, що з дикими криками розбігалися в усі боки. Загальний ясах. поліція нічого не може вдіяти, вітрини розбиті, добровольці не встигають гасити підпали. Ніколи ще містечко не зазнавало такої великомасштабної катастрофи. Упир задоволено тре свої рукоклешні: войовничість осматів його захоплювала.

— Ой, як чудово! Нарешті я при ділі! — задоволено вигукував він, спостерігаючи за летючими осматами, що демонстрували блискучі якості своїх комарів.

У кінці головної вулиці з'явилося яскраво-червоне пожежне авто. Під завивання сирени воно на повній швидкості мчало містом. Командор Бельрів очам не вірив: величезні, як літаки, комарі креслили на небі вогняні лінії, а люди, метушливо втікаючи хто куди, гукають і просять допомоги у небес.

Несподівано небо почорніло: бойові шеренги летючих чудовиськ затулили собою сонце.

— Що тут відбувається, шефе? — з тремтінням в голосі спитав водій.

Усі пожежники так трусилися, що аж автомобіль почав спотикатися.

Командор витяг уперед руку — він прийняв рішення і має намір повідомити його підлеглим.

— Ми йдемо на прорив! Головне — не зупинятися! — тоном переконаного в своєму плані боягуза вигукнув він. — Потрібно терміново попередити пожежну частину сусіднього міста!

— Але ж тут горять будинки! Ми що — не. зупинимося, щоб загасити їх? — наївно поцікавився його заступник.

— Звісно, ні! — не розмірковував над цим командор. — Коли вогонь уражає такі великі площі, тоді діє закон воєнного часу: ліквідовує наслідки катастроф армія.

І авто пролетіло без зупинки міськими вулицями, з чого дуже були розчаровані мешканці.

Подивований боягузтвом пожежників, Упир вдоволено захихотів.

— Мені дуже подобається цей світ! — загукав він і, змахнувши рукоклешнею, віддав новий наказ.

Дванадцятеро комарів вишикувались по-бойовому і полетіли до автозаправки. Дорогою вони перекинули два бензовози — і на шосе утворилася велика бензинова калюжа, яка потекла просто до центру міста. Упир знову змахнув рукоклешнею — і один осмат помчав до стовпа електромережі.

Могутнім ударом крил комар зрубав стовп навпіл, а його верхівка разом з електрод ротами упала в бензинову річку. За мить уся вулиця палахкотіла так, ніби вибухнув пороховий склад. Паніка посилилася. Упир дуже радів. Він став абсолютним правителем, і тепер під його п'ятою не один, а два світи. Так що ніхто вже його не зупинить.

Єдина надія на порятунок від Жахливого У — в золотистій краплині чудового пахучого меду, яку після виснажливої праці нарешті витисла зі свого пузця бджолина королева. Ця медова крапелька має величезну силу і за кілька секунд може збільшити будь-яку дрібноту — комаху чи мініпута. Але якщо змінити зріст може кожен, то перейти з одного світу в інший даровано не всім. Тут, в дуплі, така честь виявлена Артурові.

Перекладач Лінгванюх підкотив краплину до краю дупла, туди, де сидить хлопчик. Йому допомогли Селенія і Барахлюш. Потім пересвистувач сплющив її, згорнув, скрутив, ум'яв до такого стану, щоб можна було проковтнути. І ось Артур узяв із його рук маленького золотого ґудзичка. Завмерши, він розглядав її із захватом. Вона важка, ніби з чистого золота. Хоча мед узагалі дорожчий за будь-які коштовності.

— Подякуй королеві від мого імені! Обіцяю, що коли виконаю завдання, то її вже ніколи більше ніхто не потривожить!

— Повіримо тобі на слово! Мені після цього доведеться проспати років десять, щоб поновити сили, — зауважив перекладач.

Усміхнувшись Лінгванюху, Артур заговорив до Селенії.

— Ти певна, що не хочеш піти зі мною? Ніхто ліпше тебе не орудує чарівним мечем, і твоє уміння знадобиться у