Агата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

— Я знаю. Все ж таки — ми не хочемо мати ускладнень…

— Не засмучуйтеся, любий друже. Граф і графиня будуть розсудливими. Бачте, якою люб’язною щодо цього була княгиня Драґомірова.

— Вона справді grande dame[70]. Ці двоє теж мають такий самий суспільний статус, але граф справив на мене враження людини із трохи лихим норовом. Він був незадоволений, коли ви наполягли на тому, щоб допитати його дружину. А це роздратує його ще більше. Думаю… е-е-е… ми їх пропустимо. Зрештою, що спільного в них може бути з цією справою? Навіщо мені створювати собі непотрібні клопоти?

— Не можу з вами погодитися, — мовив Пуаро. — Я упевнений, що граф Андрені буде розсудливим. Принаймні хоч спробуймо.

І до того, як мсьє Бук зміг відповісти, він різко постукав у двері № 13.

Голос ізсередини гукнув:

— Entrez.

Граф сидів у кутку біля дверей і читав газету. Графиня скрутилася у протилежному кутку біля вікна. Голова була на подушці, і схоже було, що вона спала.

— Перепрошую, Monsieurle Comte[71], — почав Пуаро. — Прошу, пробачте це вторгнення. Ми обшукуємо увесь багаж у потягу. У більшості випадків проста формальність. Але це треба зробити. Мсьє Бук підказує, що, оскільки у вас є дипломатичний паспорт, ви цілком можете вимагати, щоб для вас зробили виняток.

Граф на якусь мить задумався.

— Дякую, — сказав він. — Але я не думаю, що проситиму, щоб для мене зробили виняток. Я навіть волів би, щоб мій багаж оглянули так само, як і інших пасажирів.

Він обернувся до дружини.

— Сподіваюся, ти не заперечуєш, Елено?

— Зовсім ні, — мовила графиня, не вагаючись.

Пройшов швидкий і трохи поверхневий обшук. Здавалося, Пуаро намагався замаскувати збентеження, роблячи різні дрібні безглузді зауваження, такі як:

— Ось відвологла етикетка на вашій валізі, мадам, — коли він зняв синю сап’янову сумку з ініціалами й короною.

Графиня не відповіла на це зауваження. Вона, здавалося, трохи знудилася від усієї процедури, і, залишаючись скрученою у своєму кутку, дивилася замріяно у вікно, у той час як чоловіки обшукували її багаж у купе поряд.

Пуаро закінчив обшук, відкривши маленьку шафку над умивальнею і швидко глянувши на її вміст — губка, крем для обличчя, пудра й маленька пляшечка з написом «Тріонал».

Потім обмінявшись ввічливими фразами, пошукова група вийшла.

Купе місіс Габбард, убитого та купе Пуаро були наступними.

Тепер вони прийшли в купе другого класу. Перше, з місцями № 10, 11, було зайняте Мері Дебенгем, яка читала книжку, і Ґретою Олссон, яка міцно спала, але здригнулася і прокинулася, коли вони увійшли.

Пуаро повторив свою формулу. Шведська леді здавалася схвильованою, Мері Дебенгем спокійно байдужою.

Пуаро звернувся до шведки.

— Якщо ви дозволите, мадемуазель, ми оглянемо ваш багаж спершу, і тоді, мабуть, якщо ваша ласка, пройдіть і подивіться, як там американка. Ми перевели її у купе в сусідньому вагоні, але вона все ще дуже засмучена через свою знахідку. Я замовив їй каву, але, гадаю, вона одна з тих, кому співрозмовник потрібен, як ковток чистої води.

Добра леді миттєво стала доброзичливою. Вона би пішла негайно. Це справді був жахливий шок для нервів, а бідна леді вже була засмучена через подорож і те, що покинула свою доньку. А так, звісно, вона пішла б негайно — її валіза незамкнена — і вона би взяла з собою трохи нашатирю.

Вона метушилася. Її майно незабаром оглянули. Воно було вкрай мізерне. Мабуть, вона й не помітила відсутніх дротів у коробці для капелюшків.

Міс Дебенгем відклала свою книгу. Вона дивилася на Пуаро. Коли він попросив, вона передала свої ключі. Тоді, коли він зняв її валізу й відкрив її, вона спитала:

— Чому ви її відправили, мсьє Пуаро?

— Я, мадемуазель? Щоб послужити американській леді.

— Чудовий привід — але все-таки привід.

— Я не розумію вас, мадемуазель.

— Гадаю, ви мене прекрасно розумієте.

Вона всміхнулася.

— Ви хотіли залишитись зі мною наодинці. Хіба ні?

— Я цього не казав, мадемуазель.

— І не думали? Ні, ви мені недоговорюєте. Ні, думки були. Це правда, еге ж?

— Мадемуазель, у нас є прислів’я…

— Ques’excuses’accuse[72]. Ось це ви збиралися сказати? Ви маєте віддати мені належне за певну долю спостережливості та здорового глузду. З тієї чи тієї причини ви вбили собі в голову, що я знаю дещо про цю брудну справу, убивство чоловіка, якого я ніколи раніше не бачила.

— Ви вигадуєте, мадемуазель.

— Ні, я зовсім не вигадую. Але мені здається, що витрачається багато часу через те, що не говориться правда — ходять по колу замість того, щоб розповісти все так, як воно є.

— А вам не до вподоби трата часу. Ви любите одразу переходити до справи. Вам подобається прямий метод. Ehbien, застосуймо його до вас, той прямий метод. Я запитаю вас значення певних слів, які ненароком почув під час подорожі із Сирії. Мені потрібно було вийти із потяга, щоб, як кажуть англійці, «розім’яти ноги» на станції Конья. Ваш голос і голос полковника, мадемуазель, долинули до мене з темряви ночі. Ви йому сказали: «Не зараз. Не зараз. Коли все це закінчиться. Коли все буде позаду». Що ви мали на увазі під цими словами? Мадемуазель?

Вона сказала дуже тихо:

— Гадаєте, я мала на увазі вбивство?

— Це я вас запитую, мадемуазель.

Вона зітхнула, на мить глибоко задумалася. Потім, наче пробуджуючись, сказала:

— Ті слова мали значення, мсьє, але не те, яке я можу вам сказати. Але я можу лише вам дати чесне слово, що я ніколи раніше не бачила того чоловіка Ретчетта, поки не побачила його в цьому потягу.

— І… Ви відмовляєтеся пояснити ті слова?

— Так, якщо вам подобається так говорити, я відмовляюся. Вони мали стосунок до… до завдання, яке я виконувала.

— Завдання, яке тепер закінчилося?

— Що ви маєте на увазі?

— Воно закінчилося, чи не так?

— Чому ви так думаєте?

— Послухайте, мадемуазель, я нагадаю вам інший випадок. У день, коли ми мали дістатись до Стамбула, затримали потяг. Ви були дуже схвильовані, мадемуазель. Ви, така спокійна, така стримана, втратили спокій.

— Я не хотіла пропустити пересадку.

— Ви так сказали. Але, мадемуазель, Східний експрес вирушає зі Стамбула щодня протягом тижня. Навіть, якби ви пропустили пересадку, це була би