Клайв Стейплз Льюїс - Небіж чаклуна

думаю… я думаю, все має бути добре, – відповів Діґорі. – Але якщо ти не проти, я б ще про це не говорив. Що ти скажеш про кільця?

– Я забрала їх усі, – повідомила Поллі. – Поглянь, усе гаразд. Я в рукавичках. Ходімо їх закопаємо.

– Так, ходімо. Я позначив місце там, де вчора закопав ядро від Яблука.

Потім Поллі перелізла через мур і вони пішли до того місця. Але, як з’ясувалося, Діґорі не мав потреби позначати місце. Там щось вивищувалося. Зростання тут відбувалося не так швидко, як виростали нові дерева в Нарнії. Але майбутнє деревце вже було вищим за рівень землі. Вони взяли лопатку й закопали всі чарівні кільця, разом із власними, навколо того підвищення.

Через тиждень стало цілком очевидно, що мати Діґорі почувається краще. Через два тижні вона вже могла сидіти в саду. А через місяць увесь дім став іншим місцем. Тітка Летті робила все, що подобалося матері: вікна повідчиняли, брудні штори познімали, щоб зробити кімнати світлішими, скрізь стояли свіжі квіти, на обід готували смачні страви, старе піаніно настроїли, і мати знову почала співати й грати разом із Діґорі та Поллі, на що тітка Летті сказала:

– Я вважаю, Мейбл, ти теж дитина, хоч і більша за цих двох.

Коли справи йдуть погано, ви бачите, що вони погіршуються протягом певного часу; та коли вони починають іти добре, то часто поліпшуються з кожним днем, не обмежуючись у часі. Після приблизно шістьох тижнів такого радісного життя надійшов довгий лист з Індії від батька з чудовими новинами. Старий двоюрідний дід Кірке помер, а це вочевидь означало, що батько став дуже багатий. Він мав намір піти у відставку й повернутися з Індії назавжди. І великий дім у селі, про який Діґорі чув протягом усього свого життя і якого ніколи не бачив, тепер мав стати їхньою домівкою. То був великий будинок зі збройними обладунками, стайнями, псарнями, річкою, парком, оранжереями, виноградниками, з лісами й горами позад нього. Тож Діґорі відчував, як відчув би й кожен на його місці, що віднині вони житимуть щасливо й заможно. Але, можливо, вам захочеться знати про ще одну або дві речі.

Поллі й Діґорі залишилися великими друзями, й усі вакації вона відбувала в їхньому чудовому будинку, в селі; і саме там вона навчилася їздити верхи, і плавати, і доїти корів, і пекти хліб, і підійматися в гори.

У Нарнії звірі жили у великому мирі й радощах, і ні Відьма, ні будь-який інший ворог не приходив турбувати цю чудову країну протягом сотень років. Цар Френк і цариця Елен та їхні діти жили щасливо в Нарнії, а їхній другий син став царем Древляндії. Хлопці одружувалися з німфами, а ці дівчата виходили заміж за лісових і річкових богів. Ліхтарний стовп, який посадила Відьма (сама про те не знаючи), світив удень і вночі в нарнійському лісі, тому те місце, на якому він виріс, стали називати Ліхтарною пусткою; і коли через багато років інша дитина з нашого світу потрапила до Нарнії, у засніжену ніч, світло на стовпі досі горіло. Ця пригода почасти пов’язана з тими, про які я щойно вам розповів.

А сталося це так. Дерево з ядра Яблука, що його Діґорі посадив у внутрішньому саду, зрештою виросло великим і чудовим. У ґрунті нашого світу, далеко від звуків голосу Аслана й далеко від молодого й свіжого повітря Нарнії, воно не родило яблук, які могли повернути до життя вмирущу жінку, як повернулася до життя мати Діґорі, хоч на ньому росли яблука гарніші за будь-які інші в Англії та надзвичайно смачні, хоч і не цілком чарівні. Але всередині, у своєму соку, дерево (якщо можна так його назвати) ніколи не забувало про інше дерево в Нарнії, до якого воно належало. Іноді воно таємниче ворушило гіллям, коли не було ніякого вітру. Я думаю, коли це відбувалося, то в Нарнії віяли сильні вітри, й англійське дерево тремтіло, бо в такі хвилини дерево в Нарнії згиналося й хиталося під натиском шторму, який налітав із південного заходу. Та хоч би як це було, згодом з’ясувалося, що ще існує в тому лісі магія. Бо коли Діґорі досяг середнього віку (а він був знаменитим ученим, професором і славетним мандрівником на той час) і старий дім родини Кеттерлі належав йому, на південь Англії налетів великий шторм, який повалив те дерево. Діґорі не захотів просто порубати його на дрова, тому частину того дерева використали, аби збудувати одежну шафу, яку він поставив у своєму великому будинку в селі. І хоч сам він не відкрив чарівних властивостей тієї шафи, хтось інший їх відкрив. Це стало початком усіх подорожей між Нарнією та нашим світом, про які ви зможете прочитати в інших книжках.

Коли Діґорі та його родичі переселилися у свій великий дім у селі, вони забрали дядька Ендру жити з ними. Бо, як сказав батько Діґорі: «Ми повинні вберегти старого від неприємностей, і несправедливо залишити догляд за ним на руках бідолашної Летті». Дядько Ендру більше ніколи не намагався повернутися до магії, поки жив на світі. Він затямив свою науку й у старому віці став приємнішим і менш егоїстичним чоловіком, аніж був раніше. Але він завжди любив приймати гостей у більярдній кімнаті, де перебував сам-один, і розповідати їм історії про таємничу леді, царицю чужоземного царства, з якою він їздив Лондоном.

– Вона мала диявольський темперамент, – мав звичай казати він. – Але вона була напрочуд вродливою жінкою, напрочуд вродливою.

Примітки

1

Бастаблі – герої популярної на час написання «Хронік Нарнії» дитячої повісті «Історія шукачів скарбів», Едіт Несбіт (1858–1924).

2

Колні-Гетч – божевільня в Лондоні.