Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

Адепти вже сиділи на місцях. Майя знайшла за другою партою Стефана. Той сидів захеканий і розчервонілий. Він витягав з сумки підручник історії. Мабуть, сам тільки прийшов.

 — Встиг... — шумно видихнув він, коли Майя сіла поруч. — А нічого так кабінет. Немов у музей прийшли.

— Гарно зауважено, юначе, — кивнув йому професор Лан, який увійшов за Майєю. — Бо історія — це музей часу.

Він зняв зелений плащ і повісив на гачок біля дверей. І залишився в білій вигладженій сорочці, чорній жилетці та темно-зелених штанях. Тут-то Майя знову спитала себе, як могла так безглуздо переплутати його з дівчиною? Він, звичайно, не був велетенським м'язистим бородачем, але мав міцні плечі і підтягнуту фігуру. Та й обличчя не жіноче, а просто з витонченою красою. Зустрічаючи подібну зовнішність тільки в ілюстраціях до казок, Майя була збита з пантелику при першому погляді на нього. Заплутав навіть голос — низький, але неймовірно мелодійний. Про те, що перед нею не ельф, говорили тільки звичайні людські вуха. Їх було видно, бо чорне волосся чоловік зібрав у високий хвіст.

— А чутки не брехали, — видихнула адептка з темно-каштановими косичками, що сиділа перед Майєю. Її звали Олівія Доріс. — Він гарний, прямо неземний...

Не встигла вона договорити, як професор Лан спіткнувся об сходинку платформи і безглуздо гепнувся за кафедру.

— А гравітація про нього іншої думки, — глузливо зауважив її сусід Ян.

Майя відчула, як її серце стислося. Вона неспокійно глянула, як піднімається вчитель. Це він почув слова Олівії і так розгубився? Молодий чоловік спішно встав.

 — Хм, прошу вибачення, — змахнув він назад з плечей довге волосся. — Я трохи нервую, все ж вперше доводиться працювати вчителем. Але я сподіваюся, ми з вами порозуміємося...

Він посміхнувся, чарівно і невимушено, відразу розвіявши незручність.

— Я — професор Лан. І буду викладати вам Історію Чарогір’я. Попрошу вас відкласти підручники, вони нам сьогодні не знадобляться...

 — Ось же дідько лисий! — буркнув Стефан, глянувши на книгу, заради якої пробігав всю перерву.

— За програмою там дається історія, що починається з приєднання Чарогір’я до Оскарії, — продовжував бадьоро відати професор Лан, — але в якості вступу я б хотів з вами поговорити про те, що на вашу думку послужило різким стрибком людства. І всього за кілька століть зробило його могутньою расою. Власне, хто з вас знає, як жили люди в Чарогір’ї до розвитку магії?

Сусідка Лаури на ім'я Рута Огневич підняла руку. Професор кивнув їй встати. Рута була низенькою і повненькою, але моторною в кожному русі. Та ще з палено-рудим волоссям. Як і красива багачка, вона походила зі знатної родини. Її постава і вимоглива манера мови демонстрували це.

— Батько розповідав мені, що в ті часи люди жили в постійному страху. На їхні поселення часто нападали монстри і демони, — проговорила Рута. — Так що цілим містам доводилося укладати договори з розумними демонами і духами, щоб захистити себе. Але за заступництво доводилося платити данину. І часом нею служили людські життя.

— Так, — кивнув професор Лан. — У ті часи люди ще не просунулися ні в технологіях, ні в магічних мистецтвах. Вони були слабкі в порівнянні з тими ж дроу або саламандрами. Що ж змінило цю розстановку сил? Коли трапився переломний момент для людського роду?

Адепти задумалися, деякі зашепотіли щось сусідам.

— Коли людина винайшла колесо? — припустив хтось із глибини класу.

— Для технологій — так. А для магії?

Учні знову задумалися. Олівія, яка сиділа перед Майєю, раптом різко підняла руку. Учитель дозволив їй встати.

— Коли винайшли магічне коло!

— Правильно, мила леді, — схвально кивнув професор Лан. Дівчина зашарілася і переможно глянула на сусіда Яна. Той тільки хмикнув. — Саме магічне коло упорядкувало магію для людини. Дозволило отримати над нею високий контроль і дало поштовх до розвитку багатьох магічних мистецтв. Не можу не запитати, а ви знаєте, хто саме винайшов магічне коло?

Адепти переглянулися, але ніхто не відповів. Лаура підняла руку.

— Коли ми відпочивали з батьками в заміському маєтку у Вершин Драконівських Ікл, іноді спускалися до селища біля підніжжя. Там немає висококласних магів, але від одного пастуха я почула легенду. Ніби в сусідньому селі під назвою Колискова Відьми і було використане перше магічне коло.

Майя здивовано відчула свій прискорений пульс. Вона навіть поклала долоню на груди, не розуміючи, чому раптом відчула легку тугу. Адже вона навіть не знає, де ці Вершини. Але розповідь сокурсниці незрозуміло схвилювала її. Немов серце щось знало, чого не відала його власниця.

— Навіть так? — теж зацікавився відповіддю професор Лан. — А ну-ка розкажіть, про що йдеться в цій легенді?

Лаура задумалася:

 — Я погано пам'ятаю. Але начебто якось юнак з того селища повернувся туди з малюнком магічного кола на овечій шкурі. Ніби як йому приснився янгол. І сказав використовувати коло, як заклинання. З його допомогою юнак врятував односельчан від Короля тролів, що вимагав в жертву їхніх дітей.

— Дурниця! Хочете сказати, магічне коло приснилося селюку? — раптом вигукнув Ян. — Магічне коло першими почали використовувати члени Верховного Ковену. Так в самих літописах написано.

— Я не кажу, що це правда, — глянула зверху вниз на сокурсника Лаура. — Це всього лише легенда.

Майя все прислухалася до ударів серця, але пульс прийшов у норму. Незрозумілий трепет зник.

 «Напевно, через часті переживання уява пустує», — кисло подумала дівчина, повертаючи увагу до розмови.

— Легенди часто мають під собою реальну основу, — сказав професор Лан, подивившись на Яна. — Історичні записи такі ж суб’єктивні, як народні оповідки. Точних підтверджень, що саме Ковен винайшов коло, насправді немає. Втім, так як доказів того, що магічне коло першим використовував юнак із селища, теж немає. Тож легенда залишається непідтвердженою. Це і є сліпа пляма в історії. Одна з багатьох таємниць Чарогір’я, — професор Лан повернувся до дошки і взяв крейду. — А тепер відкриваємо конспекти. І записуємо назви головних племен фейрі і демонів, які жили у горах до приходу перших військ Оскарії...