Аліса Воміель - Шепіт Срібної Ночі, Аліса Воміель

Вперше вона відчуває справжній тягар свого рішення. Це вже не тільки про порятунок королівства — це про порятунок себе.

— Не знаю, чи зможу зупинити це, — шепоче вона, — Не знаю, чи навіть хочу.

Погляд Доріана темніє, біль відблискує в його очах. — Я не хочу втратити тебе через це, — повторює він, його голос сирий від емоцій, — Не так.

Вони стоять там, в тиші, вага їхнього кохання — їхніх виборів — тисне на них. Це руйнівна сила, що загрожує розірвати їх.

І ось, без жодного слова, Ліра тягне його до поцілунку. Це відчайдушно. Сповнено страху і туги. Вона може відчути сіль своїх сліз на його губах, відчути тремтіння в його руках, коли вони тримають її обличчя, наче він боїться, що вона вислизне.

В той момент вона розуміє. Не важливо, що станеться, не важливо, як все розгорнеться, вона більше не буде такою, якою була. І він теж.

Коли вони відриваються, обоє віддихуються, серце Ліри б’ється з розумінням, що цей поцілунок — цей момент — останній, який вони матимуть без наслідків. Все після цього буде сформовано виборами, які вони зробили.

І вона не впевнена, чи готова зіштовхнутися з ціною.

Доріан дивиться на неї, його вираз суперечливий, але рішучий, — Що б не сталося… ми зіштовхнемося з цим разом.

Але глибоко в душі Ліра знає. Їхнє кохання більше не просто вибір. Це іскра, яка може або запалити вогонь їхнього спасіння — або їхньої загибелі. І вони занадто близько до полум'я, щоб зараз повернутися.