Верона Дарк - Кохання з ароматом кави , Верона Дарк

Розділ 34 — Вибачення та самотність

Ріан стояв у дверях лікарні, оглядаючи Ясмін. Його обличчя змінилося, і тепер він виглядав більш серйозно, як і чоловік, що розуміє свою помилку.

— Ясмін, я хочу вибачитися, — сказав він, підходячи до неї. Він сповільнив кроки, відчуваючи всю важкість ситуації. — Моя поведінка була неприязною, і я був неправий. Не знаю, чому я вчинив так... Я прошу вибачення.

Ясмін мовчала, дивлячись на нього, її очі були туманні від розпачу. Вона була здивована тим, як швидко змінився Ріан. Він усе ж підійшов до неї, нахилився і поцілував її руку — жест, який змусив її серце трохи стиснутися.

— Вибачте, Ясмін. Я піду. Спокою вам і здоров’я, — тихо сказав Ріан, піднявши голову і виходячи з лікарні.

Ясмін залишалася сидіти в кріслі, без сил і без емоцій. Її душа була важка, серце боліло, а думки металися, як зламані пташки. Всі її надії й мрії здавалися так далеко, наче ніколи й не існували. Вона заплющила очі, сподіваючись, що цей момент якось промине.

---

Керем

Керем не міг витримати більше. Його серце палало від розчарування і злісті, а після бійки з Ріаном відчуття гніву до Ясмін та її поведінки охопило його ще більше. Він кинув погляд на Ясмін, коли та сиділа мовчки, і без слова вийшов з лікарні. Його обличчя було тверде, ніби камінь.

Усі спроби зрозуміти свої почуття відправляли його в стан відчаю. Ясмін була чужою для нього, а він залишався далеким і холодним. Він не знав, чому, але чуття провини перед нею, навіть після всього, що сталося, не покидало його.

---

Ясмін

Ясмін залишилася сама. Лікарняний хол був тихим, лише звуки її важкого дихання відлунювали навколо. Вона відчула, як її серце розривається на дрібні шматочки, і навіть повітря стало важким. Всі її надії на те, що її шлюб з Керемом колись стане кращим, розбилися об стіну байдужості, яку він збудував навколо себе.

Вона стиснула долоні, затискаючи сльози, і на мить її погляд звернувся до дверей, через які тільки що вийшли Керем та Ріан. Вона знала, що це її життя, що вона повинна рухатися далі. Але як? Як продовжити, коли відчуваєш себе такою чужою навіть для самого себе?

Ясмін хотіла просто втекти від усього — від болю, від цих безперервних ревнощів, від холодної відчуженості, яку їй доводилося переживати кожного дня.

Вона глибоко вдихнула, закрила очі і на мить замріялася. Що, як би вона змогла знайти в собі сили піти? Якби вона могла розірвати це коло болю, страждань і втрат?

Але це був лише мрійливий момент. Вона знала, що не може цього зробити. Принаймні, не зараз.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍